Розділ 4: Зламаний сигнал (частина 1)

У бункері крізь сон почувся писк наручного годинника. Капкан різко глянув на циферблат — шоста година — і натиснув на бічні кнопки, загасячи сигнал. Коли сідав, залізні ланцюги ліжка заскрипіли. Він звісив ноги, зіскочив з другого поверху на підлогу. Потягнувся та трохи розім'яв шию з хрустом. Повернувши голову й подивився на хлопців, що спали міцним сном від вчорашньої втоми. Дивлячись на них, подумав: що ж чекає на нас далі і з яким гівном доведеться зустрітися?

Пройшовши до щитка по темній кімнаті, де світило лише червоне світло аварійної лампи, він натиснув вмикач. По всій кімнаті стельове освітлення спалахнуло яскравим світлом. Капкан примружився, й перевів погляд на бійців і мовив:

— Підйом, хлопці, час іде.

Від яскравого світла й руху ліжка, прикріплені до стіни на ланцюгах, заскрипіли. Сивий спустив ноги з другого ярусу, зіскочив на підлогу, підтягнувся та сказав:

— Спав так сильно, що хоч на сраці дрова рубай.

Він посміхнувся, повернувся до хлопців і спитав:

— Як спалося? Не бажаєте чашечки кави чи шампанського?

Іскра засміявся:

— Я б після всього дещо міцніше випив.

— Він перевів погляд на Аптекаря: — А ти що?

Аптекар скривився, перевіряючи пов’язку на плечі:

— Я б зараз відпочив. Мене після вчорашньої зустрічі з кицею ніби м’ясорубкою крутили — все тіло ниє.

У цю мить їх перебив Капкан:

— Так, збираємося.

Він поставив чайник із водою на плиту:

— Перекусимо і виходимо.

Сивий узяв свій кулемет, перевірив стрічку і тихо мовив:

— Так, більше не підводь.

Іскра підняв свою гвинтівку Desert Tech, перевірив чистоту оптики та хід затвора, підвівся й почав збиратися. Аптекар, сидячи на нижній полиці, міняв собі пов’язку на подертому плечі та вводив знеболювальне.

У ту ж мить Капкан зняв чайник, що вже свистів на плиті. Дістав з тумбочки металеві кружки, насипав кави й залив окропом — кімнату одразу заповнив густий аромат. Узяв з іншого кутка кілька банок консервів та сухі галети й кинув усе на стіл. Опустив руку в кишеню, витягнув складену в кілька разів карту місцевості та розгорнув її по центру столу.

— Підходьте, їмо і ще раз пройдемося по маршруту, — скомандував він.

Бійці підійшли до столу, та почали запивати гарячою кавою сухі галети з консервами. Не гаючи часу, вони уважно вдивлялися в позначки на папері.

Капкан уперся вказівним пальцем у потрібну точку...

— Так, ми ось тут. — Нагадую план: виходимо з бункера, сідаємо в машину. Я за кермом. Сивий — на передньому з кулеметом, Іскра й Аптекар — ззаду, тримаєте бокові сектори. Виїжджаємо від хати і їдемо дорогою вниз. Пролітаємо ці півтора-два кілометри: на кінці вулиці справа в нас магазин, а зліва школа. Оскільки ми знаємо, що в школі були рвачі, — особлива увага і не розслабляємося. Ми не знаємо, що в нас попереду і що ще вештається по цих вулицях. Зупиняємося тільки в крайньому випадку, якщо дорога перекрита завалом. Дивимося уважно, щоб по дорозі не було ніяких сюрпризів. Наша мета — без зайвого бою вискочити до залізничного насипу, а від нього якнайшвидше дістатися Об’єкта 12. Усім усе зрозуміло?

— Усе чітко, — коротко мовив Іскра, дожовуючи галету.

— Тоді допиваємо, доїдаємо, збираємо все необхідне — і на вихід, — підсумував Капкан.

Сніданок закінчився. Бійці розклали пляшки із запалювальною сумішшю по підсумках розгрузки, закинули за спини тактичні рюкзаки з додатковим БК та медикаментами, підняли й зафіксували до стіни відкидні ліжка, щоб звільнити місце.

— Усе, готові? Перевіряємо зв’язок та зброю і виходимо, — кинув Капкан, підійшовши до виходу.

Важкий металевий штурвал гермодверей зі скреготом почав прокручуватися, відкриваючи шлях у небезпечний світ. Гермодвері з тихим шипінням ущільнювачів відчинилися. Перед ними чекав короткий тамбур і крута залізна драбина заввишки метрів п’ять, що вела вгору до вихідного люка.

Капкан першим піднявся сходами, відкрив залізну кришку і, прислуховуючись до кожного звуку, визирнув назовні. Переконавшись, що навколо тихо, він дав знак рукою.

Група один за одним вибралася з бункера на поверхню і зайняла кругову оборону.

Ранок зустрів їх брудними барвами. Саме небо над головою викликало жах: воно переливалося зеленкувато-червоними, коричневими відтінками, як страшний захід сонця. Високо в коричневих хмарах спалахували безшумні зелені блискавки. Ппо самій землі, між сухою травою, стелився низький прозорий туман зеленого кольору, від якого в повітрі стояв їдкий запах озону та смороду.

Капкан не гаяв жодної секунди. Він опустив масивну кришку люка, закрутив засув із зовнішнього боку й швидко прикрив дошками так само як усе було замасковано до їхнього приходу.