Розділ 3: Тіні та пастки (Частина 1)

Напіввідчинена іржава хвіртка ледь чутно скрипнула, коли Капкан обережно штовхнув її стволом автомата. Група один за одним прослизнула всередину подвір'я. Бійці не розслаблялися ні на секунду — вони повільно й методично оглядали кожен куточок двору, плавно переводячи зброю з сектора в сектор.

Навколо панувала мертва, гнітюча тиша. Праворуч височів старий, почорнілий від часу й вологи будинок із пустими очницями вибитих вікон. Ліворуч темніли зачинені в'їзні ворота та капітальний гараж із перекошеними стінами. Дві клумби обабіч входу давно перетворилися на хащі сухого, сірого бур'яну.

Бійці просувалися вглиб подвір'я, тримаючи максимальну концентрацію й контролюючи кожен метр. Сивий тримав під прицілом підходи від вхідної хвіртки та воріт, Аптекар ретельно перевіряв темний простір за кутом гаража ліворуч, а Іскра плавно вів стволом по забитих дверях та вікнах літньої кухні, що стояла праворуч за будинком. Кожен затінений кущ, кожна щілина між будівлями опинялися під пильним наглядом. Замість колишнього газону під ногами хрустіла суха, випалена трава.

Попереду, за лінією будівель, відкривався краєвид на колишній сад. Там височіли десятки повністю всохлих дерев, які перетворилися на голі, покручені стовбури, а ліворуч, за гаражем та зарослою клумбою, виднілася стара похилена альтанка.

Бійці на секунду завмерли, скануючи сектори навколо мертвих хащ. Вепр, усе ще блідий від пережитого жаху, розгублено озирався довкола, не розуміючи, де вони мають сховатися.

— Командире, — тихо звернувся Сивий, ледь помітно повівши стволом автомата в бік голих дерев. Його голос, як завжди, звучав спокійно й професійно. — І де тут сховище? Навколо ж тільки сухі стовбури, сховатися ніде.

Капкан коротко зиркнув на свого заступника, а потім перевів погляд ліворуч — на альтанку в тіні саду.

— Спокійно, Сивий. Нам туди, до альтанки, — так само тихо відповів командир, міцніше перехопивши зброю. — Укриття просто під нею. Просуваємося обережно, прикривайте.

Група короткими перебіжками рушила вглиб подвір'я до лівого краю саду. Підійшовши до похиленої альтанки, бійці миттєво розійшлися в боки, утворивши півколо й узявши периметр під жорсткий контроль. Сивий та Іскра тримали під прицілом кути будинку, літньої кухні та межу саду, а Аптекар завів розгубленого Вепра собі за спину, прикриваючи його власним корпусом.

Сама альтанка зблизька виглядала повністю занедбаною: прогнила підлога була суцільно завалена товстим шаром сірого пилу, сухого листя та шматками шиферу, що впали з дірявого даху. Жодного натяку на залізний люк чи підвал, на перший погляд, тут не було.

Капкан зайшов усередину, намагаючись ступати обережно, щоб старі мостини зрадливо не скрипіли. Опустившись на коліна в кутку, командир намацав ледь помітний, майже невидимий для чужого ока стик між товстими дошками підлоги й підчепив пальцями першу дерев'яну планку. З глухим тріском він рвучко підняв її вгору. Потім так само впевнено зняв другу та третю сусідні мостини — вони не були прибиті цвяхами до загальних брусів, а трималися на потайних пазах.

Іскра, який краєм ока стежив за командиром, аж затамував подих: під розібраним дерев'яним настилом показався важкий, вкритий товстим шаром мастила залізний люк із потужним кільцем-ручкою, втопленим у метал. Сховок був законсервований ідеально.

Капкан схопився за холодне залізне кільце й напружив м'язи. Метал піддався не одразу — він наче неохоче виходив із пазів, видаючи важкий, глухий скрегіт. Щойно люк піднявся на кілька сантиметрів, із темряви підземелля в обличчя вдарив різкий, специфічний запах: суміш старого збройового мастила, сухого бетону, металевого пилу та консерваційного воску. Цей запах неможливо було сплутати ні з чим. Це був запах надійного, недоторканого військового притулку.

Командир повністю відкинув важку залізну кришку назад. Унизу, тонучи в густому мороці, виднілися круті зварні металеві сходи, що вели глибоко під землю.

— Готово. Спускаємося по одному, — тихо, але владно скомандував Капкан.

Ще перед тим як почати спуск, Капкан опустив руку трохи праворуч від входу й упевнено намацав у стіні невелику заглибину. Його пальці вперлися в холодний металевий тумблер аварійного освітлення, і командир рвучко клацнув його вниз.

Тієї ж миті далеко внизу, уздовж усієї вертикальної шахти, спалахнули кілька слабких, заґратованих червоних ліхтарів. Це приглушене світло ледь розсіювало морок, але його вистачило, щоб бійці змогли швидко й упевнено почати спуск на п'ятиметрову глибину.

— Сивий, ти йдеш останнім і зачиняєш за нами вхід. Спускаємося.

Тримаючи автомат в одній руці, Капкан почав швидкий спуск у підземну прохолоду.