Контур Протокол «затемнення»

Розділ 2: Сіра зона (Частина 1)

Важкий сталевий штурвал гермодверей піддався не одразу. Сивий наліг усім тілом, метал пронизливо заскреготав, і в щілину увірвалося зовнішнє повітря. Воно вже не пахло містом — у ньому відчувався дивний, нудотно-солодкуватий присмак горілої органіки та сирої землі.

 

Капкан підняв тактичний ліхтар, але не вмикав його. Тільки прицілився крізь мушку автомата в напівтемряву довгого коридору, що вів на поверхню.

 

— Працюємо тихо, — пошепки скомандував він, роблячи перший крок за поріг тимчасового сховища. — Іскра, тримаєш тил. Сивий — за мною. Аптекар — у центрі. Дивитися під ноги і вгору. Рушаємо.

 

Аптекар мовчки закинув на плече медичну сумку й міцніше перехопив свою зброю. Навіть зараз, серед цього хаосу й невідомості, він зберігав абсолютний, майже крижаний спокій професіонала.

 

Група повільно підіймалася напівзруйнованими сходами цеху назовні. Що ближче вони підходили до розтрощеного проходу, то виразніше помічали, як змінився світ навколо за ті кілька годин, які вони провели під землею.

 

Коли бійці нарешті вибралися на поверхню, першим вони побачили небо. Його затягнуло важким, моторошним маревом: брудно-руді, майже іржаві хмари змішувалися з криваво-червоними смугами, а на самому горизонті проступало отруйне, хворобливе зелене сяйво. У цьому мертвому світлі розтрощена територія заводу виглядала абсолютно чужою. Усюди валялися шматки залізобетону, обпалена вибухами арматура та понівечений каркас підірваного БТРа за парканом.

 

Навколо панувала мертва, неприродна тиша. Жодного далекого гуркоту — лише зрідка десь удалині лунав дивний, протяжний тріск, наче дерево ламалося під власною вагою.

 

Бійці обережно визирнули назовні, намагаючись залишатися в тіні стін. На залізобетонних уламках проступали темні плями, схожі на вологу сажу, від якої тяглися тонкі нитки чорної плісняви. Раптом Сивий, який ішов позаду Капкана, різко зупинився й опустив зброю до землі.

 

— Командире, глянь сюди... — тихо, але напружено прошепотів він. — Це не собаки. І що найдивніше... Жодного тіла вбитих істот. Ми ж точно знаємо, що їх тут полягло чимало під час нашого прориву, а зараз — ні трупів, ні навіть кісток.

 

Капкан підійшов ближче, вдивляючись у напівтемряву. На вологому ґрунті біля поваленого паркану чорніли жахливі, глибокі сліди. Це не були звичайні лапи — масивні, хаотичні вм'ятини, ніби хтось із неймовірною силою вбивав у землю важкі сталеві палі. Арматура, що стирчала з бетону поруч, була зігнута в дугу, немов дешевий м'який дріт.

 

Але наймоторошнішим було інше. Навколо панувала мертва стерильність — ані сліду тіл чи решток, хоча в бою вони зрізали їх десятками. Тільки на потрісканому асфальті та землі темніли розпливчасті плями дивної, густої крові. Вона зовсім не була червоною — майже чорна, в'язка, наче гаряча смола чи дьоготь, із неприродним фіолетовим відблиском на світлі та важким солодкуватим запахом. Самі тіла просто зникли.

 

— Командире, тихо... Глянь туди, під завал, — Іскра раптом вказав рукою на покручену вибухом бетонну конструкцію біля прохідної.

 

З-під важкого уламка стирчало щось темне, а з самої шпарини ледь помітно сочилася тонка цівка густої чорної рідини. Бійці обережно підійшли ближче, тримаючи зброю наготові.

 

— Схоже, її тут притиснуло, коли БТР рвонув, — пошепки припустив Сивий. — Плиту вибуховою хвилею скинуло на неї. Ті, що забирали трупи, під такою брилою її просто не помітили.

 

— Треба її витягти, — тихо наказав Капкан. — Хочу на власні очі побачити, з чим ми маємо справу. Сивий, підсоби. Тільки без зайвого шуму.

 

Напружившись і стримуючи дихання, вони удвох ухопилися за край покрученої балки й з глухим стогоном трохи підняли її. Цього виявилося достатньо, щоб Аптекар вхопив потвору за суглобисту кінцівку й витяг розчавлене тіло на відкрите місце.

 

Коли Аптекар посвітив на істоту вузьким променем ліхтаря, бійців пересмикнуло від огиди. Здалеку, через довгі викручені кінцівки, її силует у напівтемряві міг здатися оманливо схожим на людину. Але зблизька стало очевидно — нічого людського в цьому створінні не було.

 

Це була та сама сліпа тварюка з цеху, але перебудова її тіла зайшла набагато далі. Лиса бліда шкіра місцями потріскалася, і крізь неї пробивалася жорстка, голчаста темна щетина. Пальці на довгих передніх лапах витягнулися в міцні серпоподібні кігті, а голова зазнала найпотворніших змін. Морда неприродно видовжилася вперед, формуючи моторошну пащу гібрида гігантського щура та бійцівського пса. З ясен, розриваючи мертву плоть, лізли нові гострі ікла та два довгі загнуті різці. Щелепа стала помітно масивнішою й ширшою. З розірваного рота на землю все ще капали залишки чорної смолистої крові.

 

— Вони трансформуються з шаленою швидкістю... — тихо прошепотів Аптекар, обережно торкаючись кінчиком ножа зміненої щелепи істоти. — Командире, їхній організм перебудовується просто на ходу. Генетичний код зламаний і підлаштовується, щоб створити ідеального хижака. Те, з чим ми зіткнулися біля воріт, було лише первинною формою. Це чистий гібрид щура та пса, а довгі суглоби здалеку створювали цю оманливу схожість із людиною.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше