Розділ 8

Я легко штовхнула жінку, щоб вона відійшла. У правій руці все ще тримала пістолет, притиснутий до плеча лікарки, а лівою відсунула верхню шухляду її робочого стола. Помітила дві пари ключі, одні з яких були від новенької «Ауді».

— Твоя машина? — спитала я, покрутивши в руках ключ. Жінка кивнула головою. — Я позичу.

— З першого погляду ти здалася мені милішою, — буркнула Олеся. — Навіть не думала, що ти така брехлива та нахабна.

— Я б не радила тобі говорити таким тоном з жінкою, яка може в будь-який момент вистрелити у тебе.

— Ти не зробиш цього.

— Не будь такою впевненою.

— Я потрібна тобі.

— Це факт, — я знизала одним плечем, — але краще не дратуй мене. Ворушися! Хоч одне зайве слово охоронцеві — і я тебе вб'ю.

Я кинула ключі у свою відкриту сумку, а пістолет сховала за поясом штанів під подолами чорної блузки. Лікарка попрямувала до виходу з кабінету. Я йшла слідом за нею.

— Нам потрібно в кабінет УЗД, — сказала вона, коли біля дверей нас зустріло суворе обличчя Давида. — Він на першому поверсі. Цей огляд є обов'язковим.

Чоловік кивнув головою та відступив, щоб ми пройшли в коридор. Я непомітно озирнулася назад і зауважила, що обоє охоронців йшли за нами. Це було цілком очікувано, тож я думками налаштувалася на те, що мені доведеться боротися з ними. Лікарка силувано усміхнулася якомусь працівнику лікарні, що пройшов повз нас. Ми спустилися сходами та опинилися на першому поверсі. Я помічала, як деякі відвідувачі дивилися на нас з відчуттям страху. Мабуть, їх лякали охоронці, адже зовсім нескладно було зрозуміти, хто вони такі насправді.

Жінка звернула в лівий коридор, де зовсім не було відвідувачів. Мені, здається, пощастило, адже свідків моєї втечі буде дуже мало.

Я глянула перед собою та помітила великі металеві двері, на яких був код. Дідько! Я сподівалася, що вони хоча б будуть відчиненими. Лікарка вже майже підійшла до кабінету УЗД, а я просунула руку під сорочку та міцно схопила руків'я пістолета. Як тільки Олеся зупинилася, я різко схопила її за плече, розвернула обличчям до охоронців і міцно стиснула шию жінки, зігнувши ліву руку в лікті. Я підняла свою праву руку та потиснула дуло пістолета до скроні лікарки. Вона ахнула від несподіванки та долонями вчепилася за мої руки. Давид зреагував миттєво, і вже наступної миті його пістолет був направлений на мене.

— Якого біса?! — заричав він.

Я хитро посміхнулась та почала повільно йти назад, тягнучи за собою лікарку.

— Я тебе вб'ю! — Давид почав йти в мою сторону.

— Залишайся на місці, або я вистрелю в неї! — закричала я, сильніше притискаючи пістолет до скроні жінки.

— Давиде, стій! — сказав інший охоронець.

— Ти жартуєш? Я мав вбити це стерво ще тієї ночі, коли знайшов її, — просичав чоловік.

— Бос з нас шкуру здере, якщо ми влаштуємо перестрілку в лікарні! А ще ця лікарка. Ну, ти сам розумієш... Вона не має постраждати.

— Але вона постраждає, якщо ви, бляха, не заткнетеся! — гаркнула я. Я притиснула жінку до металевих дверей та наказала їй: — Введи код!

Вона здригнулася від мого тону. Її рука затремтіла, але вона все ж підняла долоню та почала пальцями вводити цифри.

— Ця сучка мене дістала! — вкотре заричав Давид.

Двері запищали, я відштовхнула лікарку від себе з такою силою, що вона повалилася просто на Давида. Користуючись його розгубленістю, я відчинила двері та вибігла на вулицю. Вихід був одразу ж біля стоянки, тому я чимдуж побігла туди. За мною почувся один гучний постріл. Другий, третій. Схоже, Давид відкрив вогонь. Я сховалася за перший автомобіль і обережно глянула в той бік, де був вихід з лікарні. Чоловік біг у мою сторону, тримаючи перед собою пістолет. Він навмання стріляв, сподіваючись потрапити в мене. Я озирнулася довкола. Тут було так багато автомобілів, але я очима намагалася віднайти "Ауді" лікарки. Помітила через дві машини авто цієї марки, тому почала бігти туди, зігнувшись. Коли майже добігла до автомобіля, натиснула на кнопку розблокування сигналізації на ключах. Гучний звук привернув увагу Давида. Я вчепилася рукою за ручку та дверцят і голосно скрикнула, коли раптом мене підстрелили в плече. Дідько! На очі навернулися сльози. Ігноруючи біль, я вистрелила в Давида у відповідь, хоча була впевнена, що навіть не зачепила його. Він був так близько і все ще тримав мене на прицілі. Цей хлопець страшенно розізлив мене. Перед очима все було розмитим, і саме тому я не могла нормально прицілилися. Я міцно стиснула зуби та зажмурилася всього на мить, щоб зменшити печіння в очах. Різко відчинила дверцята автомобіля, щоб сховатися за ними, а тоді за лічені секунди прицілилася на Давида. Я без вагань натиснула на спусковий гачок. Куля влучила йому в праву руку, в якій був пістолет. Він закричав від болю, а я тим часом застрибнула в автомобіль, завела двигун і рвонула з місця.

Плече боліло нестерпно, але я терпіла. У боковому дзеркалі, побачила, як до Давида під'їхав чорний броньований автомобіль і він сів у нього. Вони зібралися переслідувати мене, але я була доволі вправним водієм навіть на високій швидкості. Я сильніше натиснула на педаль газу та на першому повороті звернула у вузьку вуличку, щоб сховатися. Звідси можна було якнайшвидше дістатися до тієї квартири, яку я орендувала. Хоч як би це не було ризиковано, але я мусила якнайшвидше потрапити туди, щоб забрати усі свої фальшиві документи та готівку. У мене не було нікого, до кого я могла б звернутися за допомогою, тому на мене чекала чергова небезпечна витівка. Щоб схопити потрібні речі мені вистачить декількох хвилин. Вони не зможуть приїхати до моєї квартири раніше, аніж я.

Дорогою у своїй голові я продумала абсолютно усе: спочатку похапцем збираю свої документи, за можливості перевдягаюся в зручні речі, а тоді тікаю світ за очі. Автомобіль залишу, бо вони точно проб'ють його за номерами.

Я зупинилася біля сусіднього будинку. Очима прослідкувала навколо, але не побачила нічого підозрілого. П'ять хвилин у мене було точно. Я вистрибнула з автомобіля та побігла до старенького п'ятиповерхового будинку, в якому орендувала однокімнатну квартиру. Я зайшла в під'їзд, прислухаючись до звуків. Пістолет був напоготові. Плече нестерпно боліло та кровоточило, але відчуття адреналіну приглушувало біль. Серце сильно калатало в грудях, дихання було важким, а в горлі стало так сухо, що я готова була осушити декілька стаканів води. В носі закрутило від неприємного запаху плісняви.

Я піднялася на останній поверх та зупинилася поруч з дверима до квартири. У мене не було ключа, але я витягнула зі свого волосся шпильку, щоб відімкнути двері. Вони були такими старими, що я з легкістю впоралася з замком за лічені хвилини.

Я була страшенно напружена навіть тоді, коли опинилася у своїй кімнаті. Мені здавалося, що в цій квартирі ще хтось є, але це не могло бути правдою. Я схвильовано озирнулася навколо, міцно стискаючи пістолет у руці. Тут точно не було нікого, тому я полегшено видихнула та кинула зброю на ліжко.

Одразу ж відкрила шафу та витягнула звідти мінісейф, у якому тримала усі свої фальшиві паспорти. У мене їх було достатньо на все моє життя. Я кинула сейф на ліжко та скривилася, схопившись за плече. Гаряча кров потекла по моїй руці. Я заплющила очі та крізь біль почала стягувати з себе блузку. Коли зняла її, то притиснула тканину до рани, щоб вона увібрала в себе кров. Я знову підійшла до шафи й витягнула звідти чорну футболку та темні легінси. Відклавши блузку від плеча, я помітила, що рана не була глибокою. Схоже, Давид промахнувся і куля лише зачепила мене, залишаючи рвану рану, що безупинного кровоточила. Я розуміла, що у мене не було часу подбати про себе. І тільки я хотіла вдягнути футболку, як підлога за моєю спиною заскрипіла. Я напружилася, а серце пропустило декілька ударів.

Різко повернулася, щоб схопити пістолет, але чоловіча долоня перехопила мою руку та повалила мене на ліжко. Я закричала, а з моїх грудей вибилося усе повітря, коли міцне чоловіче тіло притиснуло мене до матраца.

Мої очі розширилися, коли помітила знайомий сталевий погляд на собі. Я шоковано витріщалася на Дем'яна, який просто-таки лежав на мені, міцно стискаючи мої руки над моєю головою. Я намагалася глибоко дихати через ніс, щоб не так сильно нервувати. Його суворий погляд блукав моїм обличчям, від чого я почала ще більше нервувати.

— Відпусти мене! — заричала я та почала штовхатися під ним. — Негайно злізь з мене, паскудо!

— Заспокойся! — гаркнув він, сильніше стискаючи мої руки.

Я схлипнула від спалаху болю. На очі знову навернулися сльози, і тепер я дивилася на Дем'яна розмитим поглядом. Сил більше боротися не було. Я розслабилася, адже вже була готова прийняти поразку.

— Непогана спроба, — своїм улюбленим холодним тоном почав Дем'ян, — але це було так передбачувано.

— Те, що я прийшла сюди? — тихо спитала.

— Те, що ти спробувала втекти, — відповів він. — Я знав, що ти не зможеш згаяти такий шанс.

— Як бачиш, мені не вдалося. Ти знайшов мене раніше, аніж я думала.

Він нахилився ще ближче до мене. Наші погляди були прикутими одне до одного, і я важко глитнула.

— Я не шукав, — пошепки промовив чоловік, — а чекав на тебе тут.

— Щ-щ-що? — здивувалася я.

Мої очі ще більше розширилися від здивування. Я хитнула голову в бік дверей на балкон, що були відчиненими. Коли він увійшов? Чому я не помітила, що вони відчинені, коли прийшла сюди? Я так поспішала, що була вкрай необачною.

— Як давно ти прийшов сюди?

— Мабуть, тоді, коли ти влаштувала перестрілку в лікарні, — буркнув він.

— Це все Давид! — закричала я. — Він перший відкрив вогонь і ранив мене!

— Цікаво, чому він це зробив? — Дем'ян задумано насупився. — Може, тому що ти погрожувала лікарці пістолетом?!

— А вона важлива тобі, так? — їдко спитала посміхнувшись. — Ще одна твоя колишня? Вона казала, що ви хороші друзі, але я не думаю, що ти б так сильно турбувався про свою подругу!

— Міг би подумати, що ти ревнуєш, Лано.

Я істерично засміялася йому в обличчя. Він знущається з мене?

— Мені начхати на твоїх дівок! — просичала я. — Одружуйся хоч зі всіма. Мені головне, щоб ти мене відпустив.

— Назви хоч одну причину, чому я повинен це зробити.

— Я не вагітна! Не вагітна, чуєш? Тобі потрібна дитина, але її нема! У моєму животі порожньо, розумієш? У мене нема нічого, що я могла б тобі дати. А тепер ти скажи мені причину, чому не хочеш відпускати мене!

— Ти була в моєму домі, — спокійно сказав він, — сиділа за моїм столом, познайомилася з моїми рідними та представилася моєю нареченою.

— Це ти зробив! — обурилася я.

— Я не довіряю тобі, а тепер ти знаєш занадто багато. — Його очі майже просвердлили мене. — Якщо ти думаєш, що я відпущу тебе, то дуже сильно помиляєшся. І навіть якщо у мене зараз нема причин тримати тебе поруч з собою, я їх знайду, Лано. — Дем'ян нахилився ще ближче. Його губи дражнили моє дихання, коли він прошепотів: — Я знайду кожну довбану причину, але не відпущу тебе.

Я затремтіла від його слів. Дихати стало нестерпно важко, а у голові запаморочилося. Я глянула на свою рану, з якої все ще сочилася кров. І саме ця червона пляма була останнім, що я бачила, перш ніж знепритомніла.