Розділ 6

Блакитні очі сердито дивилися на мене, а рука тремтіла від невпевненості та слабкої хватки пістолета. Аліна могла б налякати мене, адже дуло все ще притискалося до моєї потилиці, але я не боялася абсолютно. Вона — слабкодуха, не змогла б вистрілити. Мабуть, вперше в житті тримає пістолет.

— Забирайся звідси! — просичала вона крізь зуби.

— О, я б залюбки. Гадаєш, Дем'ян відпустить мене?

Я впевнено дивилася на неї у дзеркалі та злегка схилила голову вбік. Її рука здригнулася.

— Тоді втечи, — Аліна сильніше притиснула пістолет до моєї голови. — Інакше я не пошкодую тебе та вистрелю.

— І що після цього зробить Дем'ян? — спитала я. — Думаєш, він зрадіє тому, що ти вбила його наречену? Він розірве тебе на шматки, Аліно. Не залишить живого місця на тобі, а потім кине тебе своїм солдатам, як шматок м'яса. Тебе катуватимуть та знущатимуться аж доки ти не здохнеш на якомусь обісцяному матраці в підвалі його дому. Як мило, еге ж?

Я хитро посміхнулась та повільно розвернулася обличчям до Аліни. Тепер уже дуло пістолета було просто поміж моїх очей. На її очах заблищали сльози.

— Ох, бідолашна, — пробурмотіла я та надула губи, вдаючи своє співчуття. — Ти думала, що після того, як вб'єш мене, він забере тебе до себе в дім, у свою спальню та одружиться з тобою? Пробач, що я так жорстоко розбила світ твоїх ілюзій, але з Дем'яном так не буває. Спочатку він буде тримати тебе в підвалі, наче тварину. Потім ув'язнить у кімнаті з забороною виходити з дому, а після цього підготує для тебе випробування на вірність. Не знаю щодо тебе, але мені він наказав убити його зрадника. І знаєш, що я зробила?

— Що? — пошепки спитала вона. Її голос знервовано затремтів. — Що ти зробила?!

— Виконала наказ, — спокійно відповіла я. — Вбила. Ти не налякаєш мене цим пістолетом, кралечко.

— Я не лякаю тебе, а просто попереджаю. Відчепися від Дем'яна та зникни звідси! У мене майже вийшло. Майже! Але ти все зруйнувала.

Мене починало дратувати, що Аліна поводилася, як довбана закохана дівка без шматка гордості. На мить мені здалося, що ми навіть могли б подружитися. Я могла б запропонувати їй домовленість: вона допомагає мені втекти, а я зникаю з їхнього життя та не наближаюся до Дем'яна. Але хіба можна дружити та домовлятися з тими, хто направляє в мій бік пістолет?

— Я повинна тобі дещо показати, — мовила я та потягнулася правою рукою до своєї сумочки.

Аліна насупилася й прослідкувала за моїми рухами. Користуючись розгубленістю дівчини, я різко схопила її за зап'ястя та зі всієї сили стиснула його, підіймаючи руку Аліни вверх. Вона запищала від болю, а пістолет випав з її руки. Я штовхнула дівчину до стіни, підхопила пістолет, а тоді сильно схопила ці огидні світлі пасма, притискаючи голову Аліни до плитки. Вона затремтіла, дивлячись на мене. У її очах був страх і сльози. Я притулила пістолет до тонкого горла дівчини й нахилилася максимально близько до неї.

— Більше ніколи не погрожуй мені, — суворо сказала я, виділяючи кожне слово. — Ти цю іграшку тримаєш перший раз, а я вбивала, Аліно. І тебе вб'ю. У мене навіть рука не здригнеться, щоб натиснути на гачок. Знаєш, хто ти зараз?

Вона мовчки дивилася на мене та скиглила від болю. Мене це так розізлило, що я не стрималася, відтягнула її голову назад та зі всієї сили вдарила Аліну до стіни. Очі дівчини стали вдвічі більшими від шоку, зіниці розширилися майже на всю райдужку, а з носа потік фонтан крові. Вона не могла й слова вимовити, а просто тремтіла, витріщаючись на мене.

— Ти — ніщо! — виплюнула я, дивлячись їй в очі — Просто одна з його колишніх шлюх, на яку йому начхати. Всього лише сміття. Якщо я тебе вб'ю, то мені за це нічого не буде. — Я ще раз вдарила її головою до стіни. — Не смій ще хоч коли-небудь наставляти на мене пістолет! Я тебе знищу так швидко, що ти навіть не встигнеш подумати про це. А якщо ти таки наважишся на це знову, то можеш уже прощатися зі своїм життям! — Я провела пістолетом вздовж її горла зауважуючи, що вона злякано зглитнула. — А цю іграшку я заберу собі. Дякую, люба!

Я фальшиво усміхнулася та відійшла від неї. Вона прикрила руками свій ніс, з якого лилася кров та побігла до умивальника. Я не могла стримати свого задоволення, тримаючи в руках пістолет. Попри усю цю неприємну ситуацію, Аліна дала мені дуже потрібну річ. Я сховала пістолет собі в сумочку, швидко поправила жакет та вийшла з убиральні. Мій погляд одразу ж знайшов Максима, що стояв біля стіни навпроти. Цікаво, чи знав він про план Аліни? Чому тоді впустив її до вбиральні? Я підозріло примружила очі, як раптом почула в коридорі невдоволений голос Дем'яна.

— Чому так довго?

Він зупинився навпроти мене, вдивляючись в мої очі. І хоч його голос звучав роздратовано та сердито, зовні він мав абсолютно спокійний вигляд.

— Вибач, любий, — солодко прощебетала я. — Я не винна, що мені довелося розбиратися з твоїми шлюхами. До речі, міг би попередити про це тоді, коли пропонував мені вийти за тебе заміж. Як багато їх у тебе? Може, складеш список, щоб я знала скількох твоїх колишніх повинна вбити, доки вони не вбили мене?

Він насупив свої густі брови та перевів погляд на Макса. Той раптом випрямився, а на його обличчі з'явився схвильований вираз усвідомлення. Він поспішив до дверей вбиральні, а коли відчинив їх, то звідти вибігла Аліна у сльозах. Вона все ще притискала руку до свого носа. Я скривилася, коли помітила, як по її долоні текла кров. Мабуть, вона не змогла зупинити кровотечу. Дівчина побігла геть, а я розчаровано зітхнула, дивлячись їй услід. Краєм ока помітила, що Дем'ян та Максим переглянулися.

— Що ти зробила їй? — спитав він у мене.

— А що таке? — Я схрестила руки на грудях та подивилася йому в очі. — Хвилюєшся за свою кохану? В такому разі тобі варто було одружитися з нею!

— Що ти зробила? — суворо повторив Дем'ян.

Я невдоволено закотила очі. Вона мало не вбила мене в тій вбиральні, тикала пістолетом у мою голову, а він, бляха, питає, що я зробила?

— Вона погрожувала мені! — роздратовано відповіла я. — Вимагала, щоб я кинула тебе та втекла геть. Я просто показала їй її місце. От і все! І якщо тобі так шкода Аліну, то переглянь нашу угоду та в графі імені нареченої напиши її довбане ім'я!

Я не думала, що так сильно розізлюся через те, що він більше думає про неї, аніж про мене — свою майбутню дружину. Хіба не мене він має захищати? Я міцно стиснула ручки сумочки та поспішила до зали ресторану. Тепер головне, щоб охорона не вирішила перевірити мою сумочку. Зазвичай вони не робили цього. Я не проговорилася про те, що Аліна погрожувала мені пістолет. Вони навіть не подумають про те, що у мене може бути зброя. Але вона таки є. І зовсім скоро я використаю її тоді, коли нарешті втечу.

Я повернулася за стіл та схопила у руки меню. Злість і нерви потребували поживи, а я вже давно нормально не їла. Гортаючи сторінки, помічала, що Віктор і Карла спостерігали за мною. Я озирнулася назад та побачила, що Дем'ян розмовляв про щось з Максом. Сподіваюся, що він не надумав посилити мою охорону, бо це ускладнить мій план втечі.

Наші погляди зустрілися на одну коротку мить, яка здалася мені занадто довгою. Якась дивна іскра пройшлася моїм тілом, і я занадто різко повернула голову до меню. Зосередилася на інгредієнтах страв, щоб ігнорувати те дурне серцебиття, яке чомусь стало надто швидким.

— Думаю, що нам час уже їхати, — спокійно сказав Дем'ян над моєю головою.

— Як же це так, любий? — мило прощебетала. — Я тільки-но обрала для себе салат, а ти вже зібрався їхати. Може, почекаєш, коли я доїм?

Я глянула на нього та помітила, що він занадто зацікавлено дивився на мене своїми сталевими очима. Безперечно, вони були красивими, але вони приховували справжнісіньке зло — монстра, який ховався за цими дорогими стильними костюмами та випрасованими сорочками.

Він нічого не сказав, а лише продовжувався стояти наді мною. Я підняла свою руку й вже за мить біля нашого столика з'явилася офіціантка.

— Салат "Капрезе", будь ласка, — сказала я, — шматочок брауні та ромашковий чай. Мені потрібно трішки заспокоїтися.

Я мило усміхнулася, коли офіціантка кивнула головою. Вона уже зібралася побігти на кухню, як Дем'ян зупинив її, піднявши одну долоню.

— З собою, — додав він.

Я закотила очі та роздратовано склала руки на грудях. Дівчина розгублено глянула на мене. На її обличчі з'явилася винувата усмішка, але вона розуміла, що не може перечити Дем'яну. Мабуть, тут кожен у місті знав, хто він такий.

— Карло, — чоловік звернувся до своєї племінниці. — Марія вже підготувала для тебе твою кімнату.

— Вона буде жити з нами? — здивовано спитала я.

— Я вже три роки живу з дядьком, — відповіла дівчинка та ображено подивилася на мене. — Ні ти, ні твоя дитина не змінять цього.

Я хмикнула. Здається, мені непогано вдається прикидатися вагітною, якщо Карла зрозуміла це, враховуючи, що ми з Дем'яном не повідомляли нікому про мою вагітність.

— Мушу тебе розчарувати, сонечко, — сказала я та підвелася зі стільця. — Моя дитина буде спадкоємцем твого дядька, а отже — наступним босом. Ти завжди матимеш менше значення, Карло.

Вона так сердито та ображено подивилася на мене, наче готова була розплакатися. Дем'ян не заперечив мої слова, хоча я була певна, що вони йому не сподобалися. Та все ж, я говорила правду...

Увечері, коли мене вкотре замкнули в спальні наодинці, я сховалася у ванній кімнаті, щоб перевірити пістолет на зарядженість. Мої губи розтягнулися в задоволеній усмішці, коли я витягнула магазин, повний патронів. От же ж Алінка! І хоч ця дівка — справжня сучка, вона таки допомогла мені, хоча і сама не знає про це. Тепер треба лишень дочекатися, коли люди Дем'яна відвезуть мене в лікарню на огляд. Я глянула на себе в дзеркало й сама мало не втонула в темноті моїх очей. Коли Аліна назвала мене "чорною", я злякалася, що вона взнала правду про мене, але це була всього лише констатація факту. Чорна зовні, чорна всередині — з чорним серцем та душею. Жорстока, холодна, міцна, але зі шрамами. Я поклала пістолет на раковину, обернулася спиною до дзеркала та повільно стягнула з себе халат. Озирнувшись назад, побачила декілька великих горизонтальних шрамів на спині. Легко провела пальцями по тих місцях, які могла фізично дістати. Сльози навернулися на очі, а в голові почало пульсувати від болю та спогадів. Як же сильно я кричала тоді, але ніхто не чув, або ж просто не хотів чути. Усі вони знали, що він робив, коли замикав за мною двері у підвалі, але жоден з них не зупинив його. Саме тому я ненавиджу цей темний світ, який зруйнував мої мрії та наївні дитячі сподівання. Я ненавиділа мафію у всіх її проявах, але як би сильно не старалася втекти від неї, вона завжди була на крок попереду. Завжди...

— Доброго ранку! — Карла влетіла до їдальні у своїй яскравій жовтій сукні. — Мені так добре спалося на своєму ліжку, і я зрозуміла, що страшенно скучила за своєю кімнатою.

Дем'ян легко усміхнувся, коли вона підбігла до нього та обійняла за шию.
Він на секунду притиснув її до себе. Я спостерігала за ними та паралельно водила ножем по тарілці, розмазуючи ягідний соус.

— Матвій покликав мене до себе пограти в теніс, — продовжила Карла. — Можна я піду?

— Матвій? — перепитав Дем'ян, примруживши очі. — Той, що живе за два квартали звідси?

— Т-а-а-а-к, — протягнула дівчина, сором'язливо опустивши голову вниз. — Але ж ти знаєш, що він мій хороший друг. Ми вже два місяці не бачилися. Можна мені до нього? Будь ласка, дядечку Дем'яне!

Я скривилася від того, яким милим та солодким був голос Карли. Вона почала стрибати на місці в очікуванні дозволу, а коли Дем'ян кивнув їй, то знову кинулися йому на шию. Дівчинка похапцем поснідала, після чого вибігла з їдальні, наче вітер.

— У вас хороші стосунки, — сказала я, глянувши на Дем'яна. — Помітно, що вона любить тебе. Ти замінив їй батька.

— Я не можу замінити їй батька, — з вуст чоловіка це звучало надто різко. — І не хочу робити цього, Лано. У неї єдиний батько, і це — мій старший брат.

— Але він мертвий. Що їй з батька, який лежить у гробі?

— Навіть не здумай сказати їй цього! — Дем'ян пригрозив мені пальцем. — Навчися слідкувати за своїм язиком, Меланіє. У нашій сім'ї не заведено ображати інших, а твої слова можуть образити Карлу.

Я засміялася, відклала столовий набір та сперлася до спинки стільця.

— Яка ж у вас правильна модель сім'ї, — у моєму голосі був чутний сарказм. — Мабуть, усім треба брати приклад саме з вас.

— А наскільки правильна була у тебе сім'я, якщо тобі зараз доводиться ховати шрами за цими закритими сукнями? Ти все ще нерозкрита загадка, Лано, і мене це страшенно бісить.

— Я не думала, що тебе взагалі щось бісить. Інколи здається, що ти обмежений на емоції.

— Я вмію їх чудово приховувати, — буркнув він, примруживши очі на мене.

— Я теж, — тихо пробурмотіла.

Дем'ян почав підійматися зі стільця. Чудово! Справи кличуть, а я знову буду ввесь день замкнена в чотирьох стінах.

— Завтра на десяту ранку в тебе огляд у гінеколога, — повідомив Дем'ян. — Я не буду тебе супроводжувати.

— Ох! — Я поклала руку на свої груди. — Як же я переживу це? Хіба ти не хочеш послухати, як б'ється серце нашої дитини?

Він дивився на мене таким поглядом, наче готовий був просто зараз витягнути пістолет з кобури та вистрелити мені в голову. Я не знала, що означав цей погляд, але розуміла, що більше не варто його злити.

— З тобою будуть мої люди, — Дем'ян попрямував до виходу.

— Макс? — голосно спитала я.

— Ні. У нас з ним завтра справи. З тобою будуть інші люди.

На цих словах чоловік вийшов з їдальні, а я задоволено усміхнулася, дивлячись на двері.

— Ідеально, — тихо прошепотіла, відчуваючи прилив адреналіну в передчутті моєї завтрашньої втечі.