Розділ 4

— Дем'ян чекає вас на спільний сніданок у їдальні.

Я повернула голову в бік жінки, що стояла на порозі. Марія кожного дня приносила для мене сніданок, обід та вечерю. Так само вона прибирала в домі, але завжди це робила мовчки.

— Просив, щоб ви підготувалися, — додала вона, провівши руками по своїй чорній спідниці.

— Що це означає? — зацікавлено спитала я.

— Не у такому вигляді, — тихо сказала жінка, винувато усміхнувшись мені.

Я глянула на себе в дзеркало. Враховуючи, що я тільки десять хвилин тому прокинулася, на мені була коротка нічна сорочка.

— Добре, — я кивнула головою. — А де взагалі знаходиться їдальня? Вибачте, Маріє, за таке незручне запитання, але я увесь тиждень була ув'язнена в цій кімнаті.

Жінка трохи опустила голову вниз, знервовано перебираючи пальцями. Вона була сором'язливою, з вигляду милою та занадто доброю. Звісно, вона знала, що я в цьому домі не по своїй волі, але ця жінка нізащо б не допомогла мені втекти.

— Я буду за дверима й тоді проведу вас до їдальні, — сказала вона. — Дем'ян не любить чекати, тому...

— Я зрозуміла, — перервала її. — Ви можете іти.

Коли вона вийшла з моєї кімнати, я роздратовано вдарила ногою по ліжку. Дідько! Мені треба втекти звідси. Цей дім не подобається мені, а ще й весілля через два тижні. Якщо Дем'ян дізнається, що насправді ніякої вагітності нема, то одразу ж вб'є мене. Я повинна втекти... Якнайшвидше.

Підбори гучно цокали, коли я спускалася дерев'яними сходами слідом за Марією. Я не знала, який одяг для цього дому вважався доречним, але обрала для сніданку темно-червону сукню, що доходила мені до колін. Дем'ян чудово подбав про мій гардероб, але в ньому все ще не було нічого, що дійсно мені б подобалося.

Марія поспіхом прямувала до вітальні своїми маленькими кроками. Я йшла поволі, навмисно розтягуючи час. Дем'ян був зайнятим чоловіком, тому я впевнена, що він не захоче довго снідати зі мною. Я й сама не хотіла сидіти з ним за одним столом.

Марія пройшла попри вітальню та зупинилася біля величезних дерев'яних дверей. До цього моменту я не виходила з кімнати, тому в мене не було змоги роздивитися будинок. Вітальня була занадто звичайною. Я намагалася зафіксувати поглядом хоч якісь фотографії на тумбах, але їх тут не було зовсім. Жінка відчинила двері та кивнула головою, щоб я прийшла до їдальні.

— Дякую, Маріє, — сказала, дивлячись їй в очі.

Вона навіть не глянула на мене у відповідь. Ця жінка не витримувала чужі погляди. Як тоді вона може працювати на такого чоловіка, як Дем'ян? Мабуть, вона занадто піддатлива, або ж Марія змушена бути тут не зі свого бажання.

Я увійшла до їдальні, яка виявилася достатньо великою. Помфтила високі матові стіни темно-бордового кольору з бежевими смугами. Я майже вгадала з відтінком сукні. Мій погляд зупинився на Дем'янові, що сидів за довгим овальним столом, тримаючи в руках планшет. Він навіть не глянув на мене, а просто показав рукою на вільний стілець зліва від нього.

Я спробувала приховати своє роздратування, тому максимально спокійно підійшла до нього та сіла на стілець. Погляд опустився на тарілки зі стравами, до яких ніхто не торкався.

— Ти довго збиралася, — голос Дем'яна, як завжди, був спокійним, але таким холодним, як зимова крига. — Сніданок кожного ранку о восьмій. Запам'ятай це.

Я глянула на великий підлоговий годинник з темного дерева, що стояв біля стіни навпроти мене. Стрілки показували майже половину десятої.

— Отже, ми тепер кожного ранку будемо снідати разом? — Я перевела погляд на Дем'яна та примружила очі. — Як справжня сім'я?

Чоловік наколов на виделку шматок омлету й всунув його собі в рота. Я дивилася на страви, але чомусь почувалася ніяково. Мені було некомфортно сидіти за одним столом з Дем'яном та ще й снідати. Але я все ж поклала собі на тарілку шматочок огірка.

— Потрібно прищепити нашій дитині правильне уявлення про сім'ю, — сказав чоловік. Він відкинувся до спинки крісла. — Тобі треба показатися лікареві.

Я напружилася від його слів та міцно стиснула ніж у правій руці. Рано чи пізно він би повів мене до лікаря. Це було цілком очікувано, але я сподівалася, що встигну втекти ще до цього.

— Термін ще маленький, — я намагалася звучати максимально спокійно. — Рано звертатися до лікаря, враховуючи, що я була на огляді за декілька днів до весілля.

— Я маю впевнитися, що вагітність протікає добре, без будь-яких ускладнень чи патологій. — Дем'ян уважно подивився на мене. — До того ж мені треба переконатися, що ти справді вагітна.

Від цих слів я напружилася ще більше. Звісно, він не міг так легко повірити мені на слово, але я сподівалася, що у нього не буде сумнівів щодо моєї вагітності.

— Чомусь ти не хвилювався про це тоді, коли вимагав, щоб вагітна жінка вбила твого зрадника, — невдоволено буркнула я. — Ти все ще не довіряєш мені? Думала, що змогла довести тобі свою вірність.

— Ти могла б, — сказав він, задумано приклавши палець до своїх губ. — Якби не вбила його.

— Ти хотів, щоб я це зробила!

Я ще сильніше стиснула ніж у руках. Я могла б у цю ж мить всунути лезо йому в горлянку та втекти до бісової матері. Тільки ті вірні пси Дем'яна були повсюди. Я не встигла б навіть вийти за ворота дому. Сталеві очі уважно вивчали моє обличчя. Він помітив, що я розлютилася? Точно помітив. Я спробувала розслабитися та обережно опустила ніж на свою тарілку.

— Ти будеш під постійним наглядом лікарів, Лано. Мені потрібна здорова дитина.

Мене злило, що Дем'ян завжди був таким холодним і спокійним. Його тихий голос, який мав би діяти, як заспокійливе, змушував мою шкіру покриватися сирітками.

— Для чого тобі ця дитина, Дем'яне? Я не розумію. Ти імпотент чи безплідний? Не думаю, що у тебе є проблеми з увагою від жінок. А може... — усвідомлення з'явилося у голові і я глянула на чоловіка великими очима. — Може, тобі не зовсім жінки подобаються? Ти гей! — надто емоційно скрикнула я. — І ти хочеш одружитися зі мною та забрати мою дитину, щоб приховати це.

Я замовкла, шоковано витріщаючись на Дем'яна, а за столом повисла тиша. Його серйозний вираз обличчя, здається, підтверджував мої слова. Я з очікуванням дивилася на нього, бажаючи почути правдиве зізнання. Дем'ян випрямився, сперся ліктями до стола та зчепив руки біля свого підборіддя. Він нахилився так близько до мого обличчя, що я ледь здригнулася. Його очі дивилися просто на мене, а я чекала... Чекала... І знову чекала, коли він почне говорити.

— І це все? — спитав він, примруживши очі. — Більше варіантів не буде?

— Ем... Я очікувала, що ти підтвердиш щось з того, що було сказане мною раніше, — пробурмотіла я.

— Мушу тебе розчарувати, люба. Цього не буде, Лано. — Дем'ян відсунувся від мене.

— Отже, ти не гей? — вирішила уточнити.

— Ні, — фиркнув він.

— Тоді я просто не розумію, — розгублено прошепотіла й насуплено глянула на чоловіка. — Чому саме я? Упевнена, що ти можеш отримати кожну жінку, яку тільки захочеш. І так само будь-яка жінка з твого оточення хотіла б стати твоєю дружиною та народити тобі твою дитину.

— А може, я хочу тебе? — спитав він, піднявши одну брову. Я завмерла на стільці, не в змозі навіть поворухнутися. Дем'ян повільно підвівся, поправляючи свою сорочку. — Я зв'яжуся з гінекологом моєї лікарні та домовлюся, щоб тебе якнайшвидше оглянули.

— У тебе є своя лікарня?

— Це місто належить мені, Меланіє. Тут усе моє.

На цих словах він попрямував до виходу з їдальні.

— Чекай! — крикнула я. Він зупинився біля дверей та озирнувся на мене. — То мені тепер можна виходити в дім?

— Лише це крило. Усі інші частини будинку та двір — для тебе під забороною. І ще одне, — Дем'ян схопився за ручку дверей, — мій дядько хоче познайомитися ближче з тобою. Підготуйся до сьогоднішньої вечері в ресторані.

Він не дочекався моєї згоди, а просто пішов геть, залишаючи мене наодинці. Я й без цього розуміла, що моя думка тут нічого не вартує. Мій погляд зачепився за ніж на столі. Я схопила його та подушечками пальців торкнулася леза. Дідько! Він тупий. Я розчаровано кинула його на стіл та втомлено видихнула. Принаймні у мене буде можливість оглянути частину будинку.

Але в цьому крилі я не знайшла абсолютно нічого цікавого. У просторій вітальні не було жодної фотографії чи згадки про минуле. Я обійшла перший поверх аж до кінця коридору. Зупинилася біля великих дерев'яних дверей. Спробувала відчинити їх, але вони виявилися замкненими. Я смикнула декілька разів за ручку, але ніяких змін не відбулося Трохи опустившись, притулилася оком до отвору в замку, та нічого не змогла побачити. Якщо Дем'ян навіть у цьому крилі щось приховує, то боюся уявити, що ховається в іншому.

— Лано, у вас все в порядку? — почувся голос Марії.

Я різко випрямилася та натягнуто усміхнулася жінці, що увійшла до коридору. Поправивши руками спідницю сукні, я попрямувала до неї.

— Вирішила оглянути кімнати в домі, — почала пояснювати, — а двері виявилися зачиненими.

— Це кабінет Дем'яна, — відповіла жінка. — Він завжди зачинений, коли його нема вдома.

— Справді? Що ж він там таке приховує у тому своєму кабінеті? Мабуть, дитячі іграшки. Він же дуже подібний на чоловіка, який займається виробництвом іграшок. Такий милий. Чекайте, а може там наркотики? Це більше схоже на правду, чи не так?

— Послухайте, Лано, — Марія видихнула, глянувши на мене, — я чудово знаю, чим займається Дем'ян. Я працюю на сім'ю Каплунів вже тридцять шість років. Вам може здаватися, що я наївна жінка, але це далеко не так. Мій чоловік так само працює тут начальником охорони. Повірте мені, я знаю про цю сім'ю значно більше, аніж ви. Не в курсі, чому Дем'ян обрав саме вас. Мене це не стосується, та все ж, рекомендую вам обачніше поводитися у цьому домі. Не рийте собі яму та не наживайте проблем. Такі чоловіки люблять терпеливих, тихих та слухняних жінок.

— Вау! — сказала я, стримуючи свій їдкий сміх. — Це ви щойно себе описали? Дуже схоже. Але знаєте, в одному ви таки маєте рацію, — я підійшла на крок ближче до неї та глянула їй просто в очі, — це вас абсолютно не стосується. Ну що ж, мабуть, піду збиратися на вечерю з Дем'яном та його дядьком. Мій майбутній чоловік не любить чекати, то хто я така, щоб не послухатися його?

Марія невдоволено стиснула губи та розчаровано похитала голову. Я їй не подобалася. Це було очевидно. Але я і не хотіла подобатися їй. Через декілька днів мене тут вже не буде. За першої ж можливості втечу. А така можливість з'явиться тоді, коли я буду якнайдалі від цього дому. Ще важливо, щоб поруч не було Дем'яна.

Я повернулася до своєї кімнати та глянула на себе в дзеркало. У голові крутилися його слова про огляд у лікаря. Він точно не захоче витрачати кілька годин для того, щоб навідатися зі мною до лікарні. Дем'ян відпустить мене зі своїми охоронцями, і саме тоді я спробую втекти. Я глибоко вдихнула та поклала руки на свій живіт. Ця фальшива вагітність — мій єдиний спосіб врятуватися.