Білий фатин моєї весільної сукні миттю вкрився червоними плямами, коли мій новоспечений чоловік лежав на моїх колінах з простреленою головою. У носі неприємно закрутило від металічного запаху крові, а до горла підступила нудота. Я важко глитнула, здійнявши погляд на незнайомця, що стояв біля відчинених дверцят автомобіля, направляючи дуло пістолета в мій бік. Миттєвий страх змусив мене затремтіти, і в думках крутилося лише одне — я повинна врятуватися. Хто ці люди? Що їм потрібно? На очі навернулися сльози. Можливо, вони були не зовсім справжніми, але я так добре вміла вдавати з себе жертву. І зараз мої навички як ніколи стануть мені у пригоді.
Я підняла обидві руки в знак поразки. Чоловік бачив у мені нещасну наречену, яка стала свідком вбивства її чоловіка у їхню першу шлюбну ніч. Ми їхали в готель, як раптом автомобіль зупинився, і за лічені секунди я стала вдовою, яка навіть не змогла насолодитися своїм подружнім життям.
— Бос казав вбити усіх, — заговорив інший чоловік.
Вони обоє дивилися на мене без жалю. Я чудово розуміла, що їм буде нескладно зробити контрольний постріл мені в голову. Я схлипнула, глибоко вдихнула та прошепотіла тремтливим голосом:
— Благаю, відпустіть мене. Я... Я вагітна.
Це була брехня — мій єдиний спосіб вижити. Навіть у цьому жорстокому світі до вагітних жінок ставилися поблажливо. Чоловік трохи похитнувся, а рука, якою він тримав пістолет, затремтіла.
— Дідько, я не можу! — гаркнув він, глянувши на іншого. — Вона так схожа на мою доньку та ще й вагітна.
— Тоді це зроблю я.
Чоловік кинувся на мене. Я з такою силою заплющила очі, що моя голова ледь не вибухнула. Відчувала, як холодне дуло пістолета торкнулося мого чола. Мозок генерував тисячі ідей можливого порятунку, але кожна з них була ризикованою. Я б не змогла вбити їй обох, але і здаватися не хотіла. Це — не моя боротьба. Очевидно, що мій чоловік щось натворив, зв'язався не з тими людьми. Мене це не стосується.
— Я не винна, — тихо сказала. — Ви уже вбили мого чоловіка. Відпустіть мене. Я мовчатиму.
І я б стримала своє слово. Я вже п'ять років мовчала, приховуючи своє справжнє ім'я та походження. Ніхто не знав, хто я насправді. Не міг знати.
Раптом почулося неприємне пілікання рингтону мобільника. Ось вона — мить, коли мене врятують. Серце перестало битися, кров у жилах застигла. Мені було холодно, і я так сильно тремтіла.
Один з чоловіків відповів на дзвінок, а інший продовжував тримати мене на своєму гачку. Я повільно розплющила очі, зустрічаючись з темним поглядом незнайомця. Тепла кров мого чоловіка просочилася крізь сукню мені на ноги. Я міцно стиснула губи від огиди, стримуючи черговий порив нудоти.
— Мені погано, — пробурмотіла я.
— Ти мене вже дістала! — заричав чоловік, сильніше притискаючи пістолет до моєї голови. Я пустила сльозу з одного ока. — Досить рюмсати. Моє терпіння на межі, лялечко. Навіть не думай, що твої сльози подіють на мене. Я вистрелю тобі в голову не задумуючись. Але можеш радіти, бо ти помреш разом зі своїм чоловіком в один день. Як довбані Ромео та Джульєтта!
Гаразд, схоже, моє ниття його дратує лише сильніше. Я видихнула, намагаючись вирішити, як мені чинити далі.
— Бос сказав привезти її до нього, — почувся голос першого чоловіка.
— Що? Ми мали вбити цю хвойду!
— Це наказ, Давиде!
— Ти сказав йому, що вона вагітна? — закричав той. — Сказав йому це, так?
Я вкотре затремтіла, коли цього виродка відтягнули мене. Відсутність холодного відчуття на моєму чолі трохи заспокоїла мене.
— Може, поїдемо вже нарешті? — раптом заговорив водій.
Я шоковано глянула на перегородку автомобіля, яка тепер уже була опущена. Здається, з самого початку це було великою пасткою, в яку ми з Артемом, моїм чоловіком, потрапили, навіть не здогадуючись про неї.
— В особняк вези їх!
Тіло здригнулося, коли дверцята з грюкотом зачинилися, після чого водій заблокував двері. Мені не вибратися звідси, чорт забирай! Я сподівалася, що вони відпустять мене. Ідіотка...
Я не могла більше дивитися на Артема з його скляними очима та смертельним пораненням голови. Вигляд трупа викликав у мене огиду, як і моя біла сукня, що повністю ввібрала в себе кров. Я відсунулася від свого чоловіка та глянула у вікно. Всю дорогу знервовано перебирала пальцями, усвідомлюючи, що конкретно влипла.
За вікном краєвид міста вже давно змінився на ліс. Було так темно, що я не могла абсолютно нічого розгледіти. Можливо, він збрехав? Я боялася, що десь у цьому лісі вони закопають мене поряд з моїм чоловіком. Так, цю шлюбну ніч неможливо забути. Раптом автомобіль зупинився. Я зойкнула від несподіванки. Не встигла навіть отямитися, як дверцята біля мене відчинилися. Мені наділи на голову чорний мішок, після чого виволокли мене на вулицю, міцно стискаючи мої руки за спиною. Перед очима була одна суцільна темнота, і я лише прислухалася до навколишніх звуків. Наосліп відчуття загострилися до неможливого. Я відчувала кожен маленький камінчик під своїми туфлями. Вони тягнули мене так сильно, що я постійно спотикалася. Зап'ястя нестерпно боліли від міцної хватки. Я хотіла б вирватися, але фізично не могла це зробити. Розуміла, що поки не виберуся з цієї пастки, тож мені доведеться підкоритися.
Я зробила крок і мало не провалилася в прірву. Не одразу зрозуміла, що це були сходи, які вели вниз. Я на декілька секунд зупинилася, щоб втримати рівновагу. Хтось необережно штовхнув мене в плече.
— Йди! Не стовбич на місці.
Його гидкий грубий голос відбивався неприємним звуком у цій порожній глушині. Передчуття в грудях затягнулося в міцний вузол. Я була впевнена, що мене ведуть у якийсь підвал. Попри чорний мішок на голові, я відчувала в носі неприємний запах сирості. Шкіра покрилася сирітками, а волосся стало дибки від холоду, що пробирав мене аж до кісток. Я ахнула, коли мене зі всієї сили штовхнули на холодну підлогу. Коліна зустрілися з бетоном, і біль пронизав усе моє тіло. Я скривилася, міцно стиснувши губи. Хтось схопив мене за руку вище ліктя та посадив на стілець. Мої руки завели за спину, і я відчула мотузку на зап'ястях. Дідько! Я не могла навіть поворухнутися. Мої ноги та руки зв'язали, а після цього зняли мішок з моєї голови.