***

1. Все наше життя складається з контрастів, хочемо ми цього чи ні.
   
   ***
   
   Жвава вулиця, що веде до базару, ряди торгівельних палаток, туди-сюди снують люди. Попереду мене йдуть дві дівчини і хлопець, молоді, зухвало-нахабні. Хлопець голосно гогоче, лається матом, розштовхує плечима бабусь, які заважають йому пройти. Треба, ось просто пре з нього, як йому треба увагу.
   
   І раптом різко, зі всього розмаху, б'є ногою собаку, який пробігає повз. Пес не просто заскулив, він волав від болю, закрутився юлою.
   
   Кидаюсь до собаки, від надлишку емоцій крию матом виродка на чому світ стоїть. Піднявся крик, продавці волають, якась жінка у серцях б’є подонка сумкою по голові, хтось разом зі мною заспокоює собаку, хтось дістає кусень ковбаси, щоб хоч якось загладити провину перед чотирилапим. Собака, тихенько скавчить від болю, їсть ковбасу і тікає геть.
   
   Людина, яка тільки що вдарила беззахисну тварину, дивується: а що я такого зробив? Наліт хамства і показної бравади зійшли з нього, як невміло накладений макіяж з лиця школярки під дощем. Втиснув голову у плечі, під крики і людський гнів, він спішно тікає «з поля бою».
   
   ***
   
   Місто, не дуже освітлена вулиця. Не невеликій швидкості їде машина, за кермом молодий хлопчина. Прямо під колеса, зовсім несподівано, вискакує кіт. Стрімко, так якби спеціально чекав цієї хвилини. Вереск гальм, хлопчина вискакує з машини, дістає кота з під коліс, дбайливо притискає до себе, кладе на сидіння, бігом знову за кермо.
   - Куди ти його? – питаю.
   Водій нервує, руки трясуться, блідий:
   - До ветеринара, кіт живий, нехай рятують! – Машина зривається з місця.
   
   Контрасти…
   
   ***
   Останній дзвоник… З ранку місто наповнюють діти з квітами, батьки, всі святкові, красиві. Вечором картина змінюється. Спостерігаю, як два хлопчика, що самі ледве стоять на ногах, тягнуть під руки вже бувшу однокласницю. Дівчинка у парадній шкільній формі, з бантиками на голові, пересуватися не може. П’яна в хлам, але пробує загравати зі своїми супроводжуючими.
   Обличчя, що опливло, розмазана по щокам помада, перекошений рот, язик, що заплітається, але у голосі кокетство і спроба звабити хлопців.
   
   ***
   
   Фестиваль хіпі у горах. Величезна кількість народу, яскравий одяг, музика, пісні, бій тамтамів. Йду з гори, тропа петляє по схилу, спускається у ліс. Попереду зарості кущів. Чую якесь шуршання, дівоче хіхікання, шепіт. Просто на мене з кущів вискакує хлопець і дівчина. НА них мінімум одягу: на дівчинці, крім спідниці і намиста, нічого немає, майка в руках, хлопець тільки в джинсах. Обидва зніяковілі – я застала їх в самий пікантний момент. Але очі, очі, які світяться від щастя, закохані очі! І немає нічого вульгарного і непристойного в їх напів оголених тілах, в почервонілих від мого несподіваного вторгнення лицях. Вони молоді і закохані.
   Заспокоюю їх поглядом, привітно вітаюсь, у відповідь – вдячна посмішка дівчинки. Нехай вони будуть щасливі, діти Сонця.
   
   Контрасти…
   
   ***
   
   Картина, яку спостерігаю з вікна на роботі. Два хлопця, молодих, років по двадцять. Обидва високі, сутулі, ручки-ніжки тоненькі, в руках по пиву і сигареті, розмовляють виключено матом, не дивлячись на те, що поруч проходять жінки, діти, старі. Розповідь йде про те, хто вчора скільки випив, хто кому по писку надавав. У всьому образі – бравада: ми дорослі, ми можемо собі дозволити все. Зачиняю вікно, опускаю жалюзі. Без коментарів.
   
   ***
   
     Одні, яких ми звемо «одноднівки», приходять і йдуть, інші залишаються надовго, через якийсь час стають часткою нашого колективу.
   Цей хлопчика явний новачок. Йому на вигляд років 13-14. Невпевнений, трохи наляканий, худенький , він постійно озирається на наших «качків», звіряючи свою техніку виконання вправ з тим, що видають старожили, час від часу заглядає у зошит, в якому, як розумію, записаний план тренувань. Працюю на тренажері, але постійно звертаю увагу на хлопчину. Дуже старанно виконує вправи, але дихає не правильно. Не витримую, підходжу. Пояснюю, як треба. Скільки же подяки в його очах! Він сам прийшов в зал, тренера не має, а в нашому містечку, де тренерів по пальцях однієї руки можна полічити і не буде ніколи, але є величезне бажання тренуватися, бути сильним. Здоровим.
   Нехай в тебе все вийде, хлопче! Поки що немає біцепсів, але є те, чого ні в одному спортзалі не отримаєш,  - сила волі.
   
   Контрасти… Все наше життя складається з контрастів.
   
   10 травня 2015