Перенесення спав на завтра і пожелання хароших снів Елізі

Аркан Вулф сидів за масивним кам’яним столом у головній залі. Годинник на стіні показував вже за пів на другу ночі. Маска вовка все ще була на обличчі, хоча очі під нею вже трохи втомилися. Він перегорнув останній документ, пробіг очима рядки і відсунув теку вбік.

— Ладно, вже завтра... — тихо промовив він сам до себе, голос під маскою звучав глухо. — Остальні документи вирішу завтра. Треба ще завтра подзвонити людям, з якими я дружу в Сенаті...

Він вимкнув настільну лампу. М’яке жовте світло згасло, залишивши кімнату в приглушеному сяйві нічної підсвітки. Аркан підвівся, крісло тихо скрипнуло. Він розправив плечі, відчувши легку затерплість у шиї від довгого сидіння. Кроки його були повільними і розміреними, коли він вийшов з кабінету. Коридор був тихим — лише легке гудіння вентиляції і далекий шелест листя за вікнами.

Він піднявся сходами на другий поверх. Проходячи повз двері кімнати Елізи, Аркан помітив тонку смужку теплого світла, що пробивалася з-під дверей. Він зупинився. Постояв кілька секунд, потім тихо постукав кісточками пальців по дереву — три м’яких удари.

Не чекаючи відповіді, він обережно відчинив двері і ступив усередину.

Еліза сиділа в м’якому кріслі біля вікна, загорнута в новий кремовий халат. На колінах у неї лежала відкрита книга Шепіт Зірок, але вона майже не читала — просто дивилася у темряву за вікном. Чашка чаю на столику вже охолола. Коли двері відчинилися, вона різко підскочила, книга впала на підлогу з тихим шелестом сторінок. Очі її були стривоженими.

Аркан зупинився на порозі, не заходячи глибше, щоб не лякати її.

— Вибач, що турбую так пізно, — сказав він спокійно, голос низький і м’який під маскою. — Побачив, що світло горить. Чого ти не спиш? Все гаразд?

Еліза стояла, стискаючи халат на грудях. Вона ковтнула, голос був тихий і хрипкуватий від втоми:

— Не можу... Все в голові крутиться. Не розумію, що відбувається.

Аркан легенько нахилив голову в маці. Червоні візори м’яко світилися.

— Розумію. Це був важкий день. Я йду спати. Якщо щось знадобиться вночі — просто скажи слугам, вони завжди на чергуванні. Я желаю тобі хороших снів... Сподіваюся, завтра буде легше.

Він постояв ще секунду, даючи їй можливість сказати щось, але Еліза лише мовчки кивнула, не відриваючи погляду від маски. Аркан тихо зачинив за собою двері. Кроки його знову почулися в коридорі — віддаляючись, рівномірні, впевнені.

Він пройшов у дальній кінець крила, до своєї спальні — великих подвійних дверей з темного дерева. Двері відчинилися безшумно. Всередині автоматично спалахнуло приглушене світло.

Спальня була просторою і стриманною. Велике ліжко з чорною постільною білизною, мінімалістичні меблі, велика стіна-вікно з видом на той самий ліс. На стіні — кілька старих артефактів Елізіуму в скляних вітринах. Повітря тут було трохи прохолодніше, з легким ароматом сандалу.

Аркан повільно підійшов до ліжка. Він нарешті зняв маску — клацнула застібка, і маска лягла на спеціальну підставку біля ліжка. Обличчя його було втомленим: різкі риси, коротка акуратна борода, сірі очі, що трохи почервоніли від довгого дня. Він роздягнувся, акуратно склавши костюм у вбудовану шафу. Потім ліг на ліжко. Матрац м’яко прийняв його тіло. Він лежав на спині, дивлячись у стелю, і думав про Елізу в кімнаті за два коридори. Вона не впізнала... поки що, — подумав він.

Сон прийшов не відразу. Аркан ще півгодини лежав, слухаючи тишу маєтку, перш ніж повіки важко опустилися.

Тим часом у кімнаті Елізи

Еліза довго стояла після того, як він вийшов. Потім підняла книгу з підлоги, поклала її на столик. Вона підійшла до вікна, торкнулася холодного скла долонею. Сльоза скотилася по щоці.«Хороших снів... легко сказати, — подумала вона. Зрештою вона вимкнула основне світло, залишивши лише маленьку нічну лампу, і лягла в ліжко. Ковдра була неймовірно теплою і м’якою. Вона лежала, дивлячись у стелю, і лише під ранок змогла задрімати — тривожним, чутким сном.