33. Багаття

Увечері, коли стемніло, дітей зібрали на задньому дворі, де акуратно утрамбували сніг і всім вистачало місця. Старші учні невдоволено бурчали, молодші поставилися з більшим ентузіазмом. Викладачі, насупившись, куталися у свій одяг та накидки. Знову здіймався вітер. Небо, затягнуте низькими темно-сірими хмарами, загрожувало снігопадом.

Ректор у дворі ще не з'явився, коли вітер різко стих. Геррі на моєму плечі нетерпляче перебирав лапками та виляв хвостом, намагаючись не пропустити виставу. Діти принишкли, перейшли на шепіт, а коли по землі пройшла легка вібрація, зовсім замовкли. Звуки Хаола зникли, і над територією академії настала тиша.

- Дивіться, - чийсь шепіт здався криком, і всі проти волі обернулися.

По огорожі території навчального закладу вгору повзло блискуче марево, найбільше воно нагадувало стінки мильної бульбашки: на вигляд тонке, еластичне, напівпрозоре і переливається різними кольорами. Купол швидко ліз угору, потім почав завалюватись і стягуватися до середини, поки не накрив весь Годамн.

Мені здалося, що стало тепліше. Стінки купола затремтіли та раптово види Хаола зникли. Його з усіх боків академії замінив казковий зимовий ліс, сніг блищав у місячному світлі, а безхмарне небо посипали міріади зірок.

Як і решта глядачів, я завмерла з відкритим ротом, не чекаючи подібної ілюзії.

- А демон на дрібниці не розмінюється, - пирхнув Геррі.

Звуки повернулися: спочатку з'явився шум лісу, до нього додався передзвін казкових дзвіночків, а слідом залунала музика. Один за одним з'явилися столи зі смаколиками, а над ними зависли блискучі гірлянди. У дворі виникла гойдалка, десяток великих санчат і ціла ковзанка. Будівля головного корпусу вкрилася морозними візерунками та прикрасилася різнобарвними вогниками.

Діти, затамувавши подих, захоплено дивилися на те, що відбувалося. Вони, звичайно, чули, що в найпрестижніших академіях на свята влаштовують ілюзіоністські шоу, закочують бенкети й…

Завершальним штрихом у перетворенні території були невеликі коробочки, що матеріалізувалися перед кожним учнем.

У Годамн ніколи не було традиції дарувати один одному подарунки.

- Ель, ти що, плачеш?

- Ні, - скоріше відвернулася і змахнула краплинку зі щоки.

- Сьогодні довгих промов не буде! - заявив Дорайн, з'явившись неначе з-під землі. На нього здивовано дивилися не лише діти, а й викладачі. Я не змогла стримати посмішки, помітивши, що і в руках працівників були подарункові коробочки. Скільки ж витратив на моє прохання демон сил і коштів, а головне - коли все встиг?

- Тож нехай розпочнеться свято!

У небі розірвалася блискуча куля, розлетівшись тисячею яскравих вогників, а за нею весело заволали радісні діти. Насамперед учні кинулися до столів. Геррі зіскочив з мого плеча і помчав туди ж. Я змогла розібрати вигук Клода, який зустрівся з моїм компаньйоном, але надала їм право розбиратися самим.

- А це тобі, - тихо промовив демон зовсім поруч. Спостерігаючи за дітьми, я не почула, як ректор підійшов. Здригнулася й повернулася до нього. Чоловік простягав мені схожу коробочку. Я розгубилася:

- Але... я нічого не готувала для тебе.

- Дещо, для мене в тебе є, - Дорайн загадково посміхався. Він дочекався доки я прийму подарунок і знову здивовано на нього подивлюся, потім опустив погляд на мої губи.

Серце забилося швидше, а кров прилила до голови й зашуміла у вухах від такого гарячого погляду. Розтлумачити цей погляд можна було однозначно.

Демон знову дивився мені у вічі, посміхався, не квапив і не наполягав, навіть руки зчепив за спиною. Начебто просто вказав мені напрямок своїх думок, але ні до чого не примушував.

Швидко озирнувшись, переконалася, що на нас не звертають уваги. Подалася вперед, поклавши руку на комір дорогого пальта, піднялася навшпиньки й торкнулася губ Дорайна своїми. Чоловік, ніби не чекаючи, що я зважусь, завмер, але всього на секунду, а потім відповів на поцілунок. Так ніжно і чуттєво, що в мене підкосилися ноги. Захотілося притулитися до нього всім тілом, вчепитися руками в сильні плечі, аби довше відчувати тепло його дихання на шкірі та шовкове торкання його губ. Розчинитися в ньому і пустити в себе, забути все, що було до і буде після, залишити тільки цей чарівний поцілунок.

Минуло не більше десяти секунд, коли мене ніби щось кольнуло між лопатками. Занив безіменний палець, що давно втратив обручку.

Я відсахнулася від демона та опустила голову, намагаючись вгамувати тремтіння в ногах і заспокоїти серцевий ритм.

- Гаразд, продовжимо вже трохи далі від дітей, - сказав ректор, і я з незрозумілою радістю помітила, що дихання його стало важчим, а голос нижче.

Дорайн відвернувся і попрямував у бік саней, у які діти вже намагалися запрягти віверн. Піднявши голову, я помітила маму сімейства на даху головного корпусу. Вона з інтересом і без колишньої ворожості спостерігала за тим, що відбувається внизу, але сама до людей підходити все ще стереглася.

***

Свято тривало до півночі. Діти будували барикади зі снігу, влаштовували снігові поєдинки. Деякі вправлялися у створенні крижаних скульптур. Каталися на ковзанах і санях, запрягали віверн і наворожений вітер. Викладачі спочатку здивовано спостерігали, але поступово приєдналися до свята. Над територією академії кілька годин поспіль було чутно веселий заливистий дитячий сміх, і ніхто не боявся потривожити жителів Хаола або бути побаченими ними – Годамн приховував щільний полог магії.

Про останній я згадала лише близько опівночі, коли діти збирали ритуальне багаття, яке варто було підпалити рівно посередині ночі. Озирнувшись, знайшла поглядом демона і поспішила до нього.

Підійшовши ближче навіть не стала нічого питати, уже сама бачила його бліду шкіру та темні синці під очима. Торкнулася руками плеча і зашепотіла заклинання. Чоловік спробував обуритись, але я вчепилась в його пальто, не зупиняючись. Цілюща живильна енергія полилася в демона. Мені здалося, що я намагаюся наповнити бездонну криницю, тому незабаром здалася і відступила. Але колір обличчя Дорайна став кращим.