2. План

- Нам треба на кордон, - вирішив Геррі, коли ми вийшли з диліжансу на одній із зупинок, і нам треба було вирішити куди податися далі. Їхати у Годамн - означало рухатися у бік столиці, а це було схоже на самогубство. Адже у Шедані – місті семи вітрів - розташовувалося Міністерство внутрішніх справ, де працював Йозеф. Він міг дозволити собі щодня користуватися дорогим порталом за службовим посвідченням, живучи зі мною у Стумі, а працюючи у столиці.

Але наскільки б не була велика спокуса забратися з Ізаріди, я все ж таки мотнула головою:

– На кордоні запитають документи. І треба буде показати не ті, за якими мене оформили до Академії.

- І як же тоді вчинити? Якщо залишимось у країні, він знайде нас.

- Він у будь-якому разі знайде нас.

Я знала, що так буде. Він не хотів відпускати свою улюблену іграшку, йому подобалося повертатися додому і бачити тиху покірну ляльку з великими зеленими очима. У Йозефа багато зв'язків, він підключить їх, вигадає щось про те, що ми посварилися і я втекла, щоб досадити йому, або може брехати, що я його обікрала, або зовсім скаже, що я збожеволіла і мене варто лікувати.

- Нам доведеться вирушити в Годамн, - сказала я. Геррі подивився на мене таким здивованим поглядом, ніби теж почав сумніватися в моєму душевному здоров'ї. Довелося пояснювати своє рішення: - Це державний магічний заклад, який має право укладати магічні договори. Такі, наприклад, який прийшов до мене у листі із підтвердженням про прийом на роботу. Геррі, сам ти чого надіслав листа саме до Академії?

- Ти казала, що магдоговір надто складно розірвати, - розвів лапками друг. Вітерець скуйовдив його темну шорстку між вухами, і він поспішив її пригладити, продовжуючи: - Я думав, що якщо вони приймуть тебе, то ти зможеш відновити документи на ім'я Елері Міон, і тоді з Йозефом тебе більше нічого не пов'язуватиме.

- Це трохи не так, - я зітхнула і сіла поряд із вихованцем на лаву. Сумку поставила біля своїх ніг. Крім нас біля дороги нікого не було, диліжанс поїхав, і коли прибуде наступний я не знала. - Магдоговір це справді серйозна річ. Особливо, якщо його видає державна структура. Кожен такий договір має мати поручителя, і у випадку з Академією гарантом стає Ізаріда. Мені не дадуть втекти чи сховатися за цими документами, бо я вже зобов'язана відпрацювати на них щонайменше рік, і країна за цим простежить. Але він діє і в інший бік - без вагомої причини Йозеф не зможе забрати мене звідти. Без рішення суду точно. І мені потрібно лише заручитися підтримкою управителів Академії Годамн.

Я озирнулася на всі боки. Небо затягували хмари, і на навколишній світ опустилася тінь. У придорожніх кущах перемовлялися птахи, а у бік найближчого населеного пункту вела земляна доріжка. Мені постійно здавалося, ніби хтось за мною стежить, ніби Йозеф став всевидячим і міг спостерігати за мною з будь-якої точки світу. Від цього відчуття я ставала смиканою.

- Філен ат Горта хороша людина, - я облизнула пересохлі губи, зчепивши руки в замок. Геррі здивовано загострив вушка:

- Хто це?

- Ректор моєї Академії, - зітхнувши, підняла очі до неба: - Саме коли спостерігала за ним я вирішила вибрати лікарську магію. Він все життя присвятив Академії Проклятих, хоча йому і не вистачило впливу та зв'язків, щоб домогтися для неї покращення умов і збільшення фінансування. Але він намагався багато років. Сподіваюся, він допоможе мені.

- Тоді треба швидше дістатися академії й підписати магдоговір на кілька років?

- Поки що план такий, - кивнула я і втомлено відкинулася на спинку лавки.