Глава 16

- Почувайтеся як вдома, - закочуючи валізу в квартиру вимовляє Артур.  - Даша ... - чоловік раптом замовкає, переводячи погляд від дівчини до дочки.  Він не може вирішити як діяти далі: залишити Дашу з тещею, поки проведе з Лізою серйозну розмову щодо того, що варто говорити при Раїсі Петрівноі, а що ні, або навпаки.

Але Даша, здається, і сама зрозуміла в чому справа, тому що раптом перестала вести себе немов гостя в його квартирі.  Швидко зняла з себе і дівчинки верхній одяг і прибрала його до шафи.

- Я поки що зроблю нам чай, вчора ввечері мені не було чим зайнятися і я спекла яблучний пиріг.  Ось і знадобився, - вона посміхнулася і на її щоках з'явилися милі ямочки.

- Тоді ми з Лізою помиємо руки, а Раїса Петрівна поки розміститься в дитячій кімнаті, - кивнув він, беручи за руку доньку.

Раїса Петрівна все так само непорушно стояла біля вхідних дверей, не поспішаючи заходити. Озирнулася, скануючи все навколо прискіпливим поглядом, намагаючись зрозуміти чи не змінилося тут щось з її минулого візиту.  Але ні, все було точно так само як і в той час, коли її дочка була все ще жива.

Вона зачепилася поглядом за рожеві кімнатні тапочки Даші в кутку кімнати.  Їх наявність в квартирі Волкова тільки підтвердило її здогадку про те, що у Артура з цією дівчиною відносини аж ніяк не просто дружні.

Волков знав що цей візит швидше за все не закінчиться нічим хорошим, але все ж сподівався що Раїса Петрівна давно заспокоїлася і прийняла той факт, що основні рішення в вихованні Лізи приймає він, а не вона. Але про всяк випадок вирішив підтримати ту історію, яку наплів соцпрацівнику. Підстрахуватися, так би мовити.

- Пам'ятаєш як потрібно поводитися під час приїзду бабусі?  - питає він Лізу, включивши воду.  Сьогодні він нервував більше ніж зазвичай, все навалилося на голову занадто раптово.  Соцпрацівник, Даша, теща.  Він не любив брехню і сам рідко вдавався до таких методів, тому що рано чи пізно правда випливе і йому відгукнеться в десять разів сильніше.  Але вибору не було.  Якщо він хоче бути поруч з дочкою, доведеться викручуватися будь-якими методами.

- Базікати про всяку нісенітницю і мовчати про те, що ти побився з якимось дядьком?  .- з серйозним виглядом запитує дівчинка.

- Ну, про дядька в цей раз не розповісти не вийде, - скривився він, ловлячи своє відображення в дзеркалі, - але ніяких секретів бабусі не розкривати.

- Добре, тату!  Я все пам'ятаю.  Говорити з нею про мультики, звіряток і друзів, і ні слова про те, що я ходжу на карате.

- Все вірно.  Інакше бабка засуне тебе в школу шляхетних дівчат і будеш там бальні танці розучувати, - Артур не може втриматися від сміху, хоча це був зовсім не жарт.  Раїса Петрівна надіслала йому на схвалення цілий список пансіонатів.  На її думку це відмінний варіант для Лізи, саме в такому закладі їй дадуть кращу освіту.

Освіту, звичайно, може і дадуть, але батьківська любов важливіша.  Він навіть уявити не може щоб Ліза так довго перебувала далеко від нього.

- Не хочу на танці, тату, хочу на карате, - капризно хникає дівчинка.

- І ще, доню, - зволікає він, не знаючи як би так акуратніше завести з нею цю розмову, - можливо при бабусі доведеться сказати що Даша моя наречена, тому не дивуйся і підіграй, добре?  І ні слова про те, що я не забрав тебе з дитячого саду і за тобою приїхала чужа тітка.  Домовилися?

- Звичайно, тат, тільки ... - Ліза раптом замовкає, спрямовуючи на батька погляд, в якому відображалася невпевненість і смуток.

- Що, чортеня?  - він пригладжує її кучерики і цілує в щоку.

- Якщо Даша насправді твоя наречена ти можеш сказати мені про це чесно. Я зрозумію. Не треба брехати.  Ти всім навколо говориш що у тебе є наречена, а мені кажеш що це не по-справжньому.  Хіба бувають несправжні наречені?

Слова Лізи потішили Артура.  Іноді вона видає такі речі, які йому самому ні за що в голову не прийшли б.  Та й взагалі, вона була у нього дуже кмітливою дівчинкою, розумною не по роках.  Або ж він, як і будь-який інший батько, вважав що саме його дитина особлива і виділяється серед інших.

- Чортеня, повір, тобі я ніколи не брешу.  Даша не моя наречена, але треба щоб та зла тітка, яка до нас приходила, думала інакше.

- Шкода.  Я б хотіла щоб Даша була твоєю нареченою.  Ви б одружилися і вона стала моєю мамою.

- У тебе вже є мама.

- Я хочу справжню маму, - з досадою промовила вона.  Такі розмови Ліза заводила часто, незважаючи на те що Артур пояснював що мама буває лише одна, але дівчинці так хотілося бути як інші діти, вчити в садку віршик про маму на Восьме березня, на малюванні зобразити на аркуші не тільки себе і тата, щоб з  дитячого садка її забирав не тільки він, що вона кожен раз вперто просила батька знайти їй другу маму.

- Ходімо, там чай напевно вже охолов і Даша чекає, - Артур вирішив не продовжувати тему розмови і вперше задумався про те, що можливо йому давно варто було б знайти жінку, яка замінила б дочці матір.  Адже хоч як крути - вона дівчинка і як би він не старався, а їй не вистачає материнської любові і ніжності.  Але пам'ять про Жанну і те кохання, яке було між ними і назавжди залишилося в його серці, не давали йому завести справжні стосунки і привести в цей будинок іншу жінку.