Розділ 30. Артем.

Під час обідньої перерви наш офіс спорожнів, як й зазвичай, але я вирішив присвятити час документам та ще раз переглянути умови контракту на будівництво розважального центру поблизу Львову.

Коли роздався тихий, але наполегливий стукіт у двері, я навіть трохи розгубився, а коли побачив хто саме стоїть на порозі, відчув як спітніли долоні.

– День добрий, шановний Артеме! Дозволиш увійти? – Ворон пропалював мене поглядом своїх карих очей, що зараз набули чорного відтінку. Чорний плащ, що був недбало накинутий на його широкі плечі, здавалося, діставав до самої підлоги.

– Звісно, проходь-те, пане Вороне, – додав я.

Чоловік нахмурився, увійшов всередину та, сівши на стілець, промовив:

– Я вже давно не Ворон, підрізали мені крила, Артеме. Тому прошу, називай мене просто Борис.

– Гаразд, Борисе, – кивнув я. – Що привело вас до мене? Можливо бажаєте кави?

– Від кави не відмовлюся. А прийшов, бо маю до тебе ділову пропозицію.

– Заінтригували, – я  встав з крісла та підійшов до кавомашини, що розташувалася в кутку мого кабінету й увімкнув її. Весь час поки готувалася кава в голові крутилися різні думки. І жодна з них мені не подобалася.

З Вороном, тобто, Борисом Вікторовичем Воронецьким я познайомився випадково, ще під час навчання в університеті. Він ще тоді кликав мене на свою фірму, обіцяв гарну посаду та великі гроші – я проходив у нього практику, але вже тоді я мав свій план з розвитку власного підприємства й не хотів працювати на когось, до того ж батько запропонував мені допомогти з інвестиціями. Ми потім ще не раз зустрічалися з Вороном по життю, й зрештою, мій офіс під охороною саме його фірми. Я добре знав його минуле, й тому звернувся саме до Ворона, коли Надя потрапила в тенета чорних колекторів. Борис сказав мені щось про плату за цю послугу. Невже так швидко прийшов по цей борг?

Я поставив перед ним чашку чорної кави, іншу взяв собі й знову влаштовувався у своєму кріслі.

– Уважно слухаю.

– До мене дійшли чутки, що ти втрапив в халепу, Артеме, – він сьорбнув та подивився мені в очі.

– Але як? – не міг зрозуміти яким чином Ворон міг дізнатися про мої справи.

– Забув хто я такий та ким був? Моє минуле ніколи мене не відпустить, – покачав головою він. – Я можу допомогти… - його голос захрипнув й чоловік закашлявся.

– Справді? – недовірливо подивився на нього. – Але чому? І що ви хочете натомість? Я пам’ятаю, що вже винен вам за допомогу…

– Якщо скажу, що хочу замолити свої гріхи, ти все одно мені не повіриш, – Борис тихо засміявся. – У мене нікого нема. Ні дружини, ні дітей. Це було небезпечно. А я вже старий…

Я не розумів до чого він веде. Ворон давно має легальний бізнес…

– Кримінальне минуле не відпускає просто так. Ти ж знаєш, я досі маю потрібні зв’язки. До речі, як там та дівчина? Все добре з нею?

– Так, їй в той же день прислали вибачення.

– От бачиш. Ця система працює як годинник. Знаєш, вони днями знайшли справжнього боржника, цього негідника, її колишнього чоловіка. І я йому не заздрю. Але я відійшов від головного. Земля, яку ти викупив, насправді давно належала одним бандитам. Колись ми з ними навіть працювали разом, і я добре знаю їхнього очільника. Він тебе проковтне й не захлинеться. Тобі дійсно варто відмовитися від цього місця, якщо тобі дороге твоє життя та життя твоїх близьких… Зараз ці люди обіцяють гарну компенсацію й тобі, й полякам… Але часу в тебе обмаль.

– Що? Хочете відмовити мене від мрії в обмін на гроші? – закипів я. – Це проєкт мого життя!

– Чш! Дай договорити, – похилитав головою Ворон, допиваючи каву. – Я допоможу тобі з новим місцем для будівництва. І втілюй свій план скільки завгодно.

– І що ви хочете за це? – спитав я, гублячись у здогадках.

– Як я вже сказав, я не маю рідних, та й здоров’я вже не те. І фірму мою нема на кого залишити. Я можу оплатити собі найкращий пансіонат до самої смерті, але не хочу…

– Щось рано ви себе списуєте, Борисе. Скільки вам років? Шістдесят? – це що якась чоловіча криза? Батько мій також вирішив себе списати в цьому же віці.

– Шістдесят п’ять, – проговорив він.

– Ну, у вас все життя попереду. Ви можете навіть одружитися! Я впевнений, навколо вас повно привабливих панянок!

– Легко тобі казати, – чоловік зітхнув. – Панянок й справді чимало. Тільки кого з них хвилюю саме я, мої інтереси та вподобання, хто з них прийме мене з багажем з минулого? Всі прагнуть достатку. Я можу їм це дати, але не хочу. З віком став сентиментальним. Хочеться тиші та спокою. Віриш?

Почути від Ворона таку заяву я зовсім не очікував. Невже ця стальна людина насправді може приховувати багатий внутрішній світ? Романтика не в’язалася у мене з колишнім бандитом та успішним, але суворим бізнесменом.

– То, що я можу для вас зробити? – тихо спитав я, перебираючи в руках шмат паперу, бо від нервів вже не знав чим зайняти руки.

– Мені потрібен спадкоємець мого бізнесу. Людина, якій я можу довірити свою фірму, – нарешті проговорив Ворон.