Розділ 28. Артем.

Проєкт, в який я вклав багато зусиль та коштів, опинився під загрозою. І я не так переживав за кошти, що були в нього вкладені, скільки за власну репутацію, репутацію компанії й навіть репутацію іноземних партнерів. Я був вдячним пану Даміану за повне розуміння та підтримку. За всі роки практики я ще не стикався з таким ставленням від партнерів. Поляки підтримували мене в усьому й згодні були самі шукати тих, хто став на заваді нашим планам. І, звісно, я вдячний Наді. Ця неймовірна жінка, немов мій власний Янгол-Хранитель, яка просто поруч, й цього достатньо, щоб я відчував, що зможу гори звернути, якщо буде в цьому потреба.

Сьогодні субота, й ми разом з Надею їдемо до моїх батьків на барбекю. Ще два тижні тому я злився на батька за цю його ідею зібратися парами, адже не уявляв, де знайти дівчину за цей строк, ще й після того, як він розповів про свій діагноз. А зараз всі інакше. Ми з Надею за цей дуже короткий строк прожили маленьке життя, яке показало нам наші слабкі та сильні сторони. Ми зрозуміли, що довго чекали на цю зустріч насправді.

Я зупинив машину біля квіткового магазину. Так сталося, що квіти коханій я дарував лише одного разу. Я обрав два гарних букети – один з червоними трояндами для найгарнішої дівчині у світі – моєї Надійки. А інший – ніжні, тендітні рожеві орхідеї для мами – вона їх просто обожнює.

А дорогою додому заїхав по каву та тістечка. Повернувся ще до того, як прокинулася Надя й зрадів тому, що сюрприз вдався. Обережно торкнувся її губ ніжним цілунком та прошепотів:

– Доброго ранку, красуне.

– Артеме? – промуркотіла вона. – Ти десь їздив? Чому мене не розбудив? Котра година? – Надя розплющила очі та сіла на ліжку.

– Сюрприз, – я протягнув її квіти та стаканчик з кавою. – Ти так солодко спала, а я просто не хотів, щоб сьогодні ти стояла біля плити, тому так.

– Як це мило, коханий, – вона широко усміхнулася, обійняла мене за шию.

– Мені хочеться, щоб ти завжди так посміхалася, – проговорив я, сідаючи поруч з нею на ліжку.

– А де твоя кава?

– Тут, не хвилюйся, – я взяв з таці ще один паперовий стаканчик. А ще я приніс тістечка, – взяв з таці коробочку з еклерами.

– Це неймовірно смачно, – проговорила вона.

– Сьогодні особливий день, ми будемо знайомитися з моїми батьками.

– Я хвилююся.

– Нема про що хвилюватися – ми з тобою вже справжня пара, це не гра, як ми обоє думали в день підписання контракту. І щасливий, що це так.

– Знаю, але від цього мене ще страшніше, – вона обійняла чашку обома руками.

– Дарма ти так думаєш, красуне. З моїм батьком ти вже знайома, впевнений, що й мамі ти сподобаєшся.

– О котрій на нас чекають? – уточнила Надя.

– На дванадцяту, ми встигнемо зібратися, красуне, – я взяв з її рук вже порожній стаканчик та відставив у бік, потім повалив на ліжко, нависнувши зверху, цілуючи бажані вуста, даруючи палкі ласки та гублячись в цьому вирі кохання.

На барбекю ми зрештою трохи запізнилися. Втім, ми так обоє світилися від щастя, що батько, зустрівши нас біля воріт з усмішкою промовив:

– Я впевнений, що під час блекаутів вам не потрібні ліхтарі, ви так сяєте, що жодна лампа з цим не впорається. Проходьте, мої любі.

– Дякую, батьку, – кивнув йому, обійнявши.

На задньому подвір’ї батько дійсно зібрав лише найближчих – прийшов Тимур з дружиною Іриною та донькою Оленкою, був тут вже й мій друг Ілля, а також мамина подруга.

– О, молодь, вітаю, – посміхнулася мама.

– Мамо, привіт, – я вручив її квіти та додав, – знайомся, це моя Надійка.

– Рада знайомству, люба, – проговорила вона. – Мене звати Аліна.

– І мені приємно познайомиться, – кивнула Надя, посміхнувшись.

– Друже, привіт! – підскочив до нас Ілля. – Це і є твоя красуня?

– Привіт, – озвалася Надія. – Ну, виходить, що так. – Я – Надя, – відповіла дівчина, усміхнувшись до нього, а я міцно стиснув її руку, відчуваючи неприємний дотик ревнощів.

– Ілля, – галантно взяв її за руку та торкнувся губами пальчиків. – А ще я найкращий друг цього нахаби. Нарешті хтось зміг приборкати цей нестерпний характер, – пошепки додав Ілля та розреготався.

– Насправді, в нього чудовий характер, – Надя тримала мене за руку, міцно стискаючи мою долоню.

– Тобі видніше, – знову засміявся Ілля.

– Агов, хлопці, йдіть-но сюди, – покликав нас мій батько.

– Вікторе, я готовий взяти на себе почесну місію зі смаження м’яса, – хлопець перемкнув увагу з нашої пари.

– Тобі ще вчитися до рівня «Майстер» та вчитеся, – беззлобно усміхнувся батько. – Але допомога мені знадобиться точно.

Надя підійшла до матері та взялася допомагати їй з сервіруванням столу. Мені здалося, вони швидко знайшли спільну мову. Я тішився, неначе хлопчик і не вірив в те, що все може бути так легко.

Я також взявся за м’ясо, й, між іншим, поставив батькові питання, яке хвилювало мене найбільше: