Розділ 27. Надія.

– Любий, ти досі напружений, – промовила я, подивившись на Артема та взявши його за руку.

Ми сиділи в затишному кафе на першому поверсі нашого готелю. За вікном розпочався дощ, й він дивився на те, як краплі води стікають по склу. Ми вже встигли повечеряти й зараз допивали чай з неймовірно смачним львівським сирником – фірмовим десертом, яким пригощали в цьому кафе всіх гостей.

– Вибач, це день мав бути інакшим, – промовив чоловік, перевивши погляд на мене й подарувавши теплу посмішку.

– Я все розумію. Це не твоя вина, – проговорила до нього, але він лише похилитав головою.

 Після цього випадку на майданчику, Артем встиг поставити на вуха всіх – подзвонив у компанію, поговорив зі своїм батьком та юристами. Але всі в один голос просили його не втручатися та не вирішувати жодні питання самотужки. Зрозуміло, що це якась банда та місцеві підприємці, які також мали на плани на ці землі. І тут не потрібно вступати в конфлікт, бо дійсно може бути біда. Варто вивчити ситуацію й лише після цього приймати рішення. Про це також наголосили й наші партнери з Польщі. Пан Даміан також дав завдання своїй команді з’ясувати хто саме сьогодні посмів нам погрожувати та ще й зламав паркан.

Я спробувала відволікти Артема, провела його центральними вуличками, але бачила, що він не може просто сприйняти цю ситуацію, я вже встигла зрозуміти, що він не звик до поразок.

– Дякую, що була поруч сьогодні. І вибач, якщо зіпсував настрій, – винувато зітхнув Артем.

– Я ж вже сказала, що все розумію. Тобі немає за що просити вибачення, – в чергове спокійно промовила я. Дуже добре розуміла, що він зараз відчуває. Мені й самій боліла ця ситуація.

– Ти дивовижна, Надю, немов промінчик сонця та тепла, який увірвався в моє життя.

– Припини, – відмахнулася я, ніяковіючи від таких слів.

– Навіть не подумаю. Ти без слів розумієш, коли мені погано, ти не злишся й нічого не вимагаєш… Знаєш, чому я не хотів родину та стосунків? – раптом спитав він.

– Чому? – спитала я, хоч вже розуміла, що саме почую у відповідь.

– Всі, з ким я намагався будувати серйозні стосунки, або зникали почувши про проблеми чи відмову у якійсь забаганці, або починали звинувачувати чи ще гірше – вимагати уваги до себе в той момент, коли я підписував важливі угоди, часом затримуючись на роботі до пізньої ночі… Так, можливо, я дійсно егоїст, що обирав роботу, бізнес, але тоді це здавалося мені важливішим. До того ж це тривало не так довго, кілька днів, й знову міг повністю присвяти себе дівчині. От тільки їй я був більше не потрібний. А ще одній я був потрібний тільки щоб супроводжувати на посиденьки з друзями, де вона могла похвалитися, яка в мене машина, квартира та свій бізнес… А потім я дізнався, що насправді був запасним варіантом…

Після цього я вирішив, що буду далі жити лише для себе – повністю занурився у роботу, де проводив дні й ночі, а дівчат знімав лише на одну ніч без усіляких зобов’язань. Я сам літав на відпочинок, обираючи дорогі та далекі курорти, де так само знімав собі подружок. Я не святий, Надю. Мені важко довіряти жінкам. Але тобі…

– Мені шкода, що тобі довелося пережити такий досвід стосунків, але завжди можна спробувати ще раз, – посміхнулася йому.

– З тобою від початку все інакше, красуне. Перед тобою я відкритий… Я оголив тобі свою душу та вже віддав частину серця…

– В мене теж, нахабо, – розсміялася я. – Ніколи не забуду твою пропозицію на дачі.

Він теж засміявся, а потім пересів до мене на диванчик та міцно обійняв, прошепотівши на вухо:

– А я готовий нагадувати тобі про це нескінченно, – він торкнувся цілунком моєї щоки, потім знайшов губи та подарував сповнений ніжності та пристрасті цілунок.

– Я не проти, – посміхнулася. – Ні краплі не шкодую про це рішення. Я сама неначе заново народилася.

– Ходімо, – чоловік піднявся та потягнув мене за собою, одночасно дістаючи з гаманця кілька купюр та залишаючи їх на столі.

– Що ти задумав? – спитала я дорогою.

– Здогадайся, красуне, – в його темних очах з’явився знайомий грайливий вогник.

– М-м-м, звучить спокусливо, нахабо, – так само грайливо відповіла йому, радіючи, що він знову стає собою, що зміг посунути проблеми на другий план.

Артем був дуже ніжним зі мною, мабуть, вперше між нами вірували геть інші почуття, не пристрасть та бажання, а романтичний феєрверк емоцій та відчуттів. Всі дотики, ласки, слова танули в океані ніжності та взаємної турботи, якою ми наповнили один одного. Ми відчували один одного як ніколи раніше, насолоджуючись цими солодкими митями, а потім, втомившись, заснули обійнявшись.

Мій Лев. Мій сильний, відповідальний, вимогливий та справедливий бос, який поруч зі мною перетворюється на домашнього котика, ніжного й турботливого. Таким його знаю лише я.