Розділ 21. Надія.

– «Ми знаємо про тебе все, ми все бачимо. І якщо хочеш дістатися додому цілою, то чекаємо на гроші…» – Артем прочитав повідомлення в голос та подивився на мене. – Надю? Це що? – він повернув мені пристрій, на якому було відкрите моє фото. Я в парку. Сьогодні пообідді, коли я зустрічалася з Марійкою.

– Артеме, мені страшно, – я схлипнула. А він миттю заховав мене в своїх обіймах та пригорнув до грудей. Я відчувала як сполохано б’ється його серце. Чула і своє власне, яке неначе скувало товстим шаром льоду від страху.

– Я поруч. Я зможу тебе захистити, тільки розкажи мені що це?

– Чорні колектори, – знову схлипнула я. – Саме через це я вчора не захотіла тебе бачити. Вони вимагають гроші, велику суму, якщо не переведу її на їхній рахунок до п’ятниці, у мене заберуть квартиру... І вони про це нагадують по кілька разів на день, ще й відсотки… – з розпачем проговорила я.

– Скільки ти їм винна? – обережно спитав він, подивившись в очі.

– Не я. Мій колишній, – насилу промовила я, знову схлипнувши. В його обіймах ця проблема більше не здавалася мені страшною, хоч виходу з неї я не бачила, окрім того, як віддати гроші цим бандитам.

– Надю! Такі речі не можна вирішувати самотужки! Розкажеш все послідовно? – тільки й спитав він, беручи мене за руки.

– Так, – кивнула у відповідь.

Артем допоміг мені влаштуватися на дивані та сам сів поруч, тримав за руку весь час поки я розповідала все, починаючи з понеділка, коли прийшло перше повідомлення та закінчуючи вчорашнім плакатом на дверях й сьогоднішньою машиною вранці.

– Три дні такого жаху! Ще й Олена! Як ти все це витримала, красуне? – дивився на мене Артем.

– Сама не знаю. Цей божевільний тиждень немов ціле життя. Подруга сьогодні дала мені номер адвоката, який може допомогти з цим розібратися й вмовила розповісти про все тобі.

– Дякую, що довірилася. Я мало не втратив розум, коли ти вчора відмовилася зі мною спілкуватися. Чергував всю ніч під твоїми вікнами... Надю..., – він важко зітхнув.

– А що я могла? Сказати, що мені терміново потрібна велика сума, щоб потім Олена всім розповідала, що я… за гроші… А я не така… – стримувати сльози надалі було важко.

– Надю, кохана, ти все вірно зробила. Я зможу тебе захистити та нікуди не відпущу. Ти права, за ці кілька днів, що ми зустрілися, я встиг зрозуміти, що до того не жив, а існував. Все, що було до тебе, не мало жодного сенсу. Я не вірив в кохання, не хотів стосунків, родини, але тепер я готовий боротися за все це…

– Артеме, – прошепотіла, обіймаючи його. – Я відчуваю те саме.

– Не приховуй нічого, гаразд? І я обіцяю бути чесним з тобою.

– Домовилися. Що будемо робити? Дзвонити адвокату?

– У мене є ідея краща, – проговорив Артем та витягнув свій телефон. – З якого номеру тобі телефонували?

Я відкрила телефонну книгу та показала останні виклики, чоловік кивнув та швидко набрав на телефоні чийсь номер та поставивши на гучний зв’язок притиснув палець до губ.

– Добрий вечір. Це Гулевич Артем. Ти просив дзвонити в разі крайньої потреби. Цей день настав. Мені потрібно, щоб одній хорошій дівчині твої хлопці дали спокій...

– У нас багато хороших дівчат, – пролунав скрипучий голос у слухавці, – подробиці чекаю в повідомленні.

– За хвилину отримаєш. Дякую тобі, Вороне.

– За тобою борг, – відповів співрозмовник. Артем вибив дзвінок та подивився на мене.

– Хто це був? – я перелякано дивилася на нього, відчуваючи, що тут щось нечисто.

– Один авторитет, бандит з дев’яностих. Він кришував всіх цих чорних колекторів та не тільки в нашому місті в свій час. Зараз в нього цілком легальний бізнес. А от старі зв’язки досі має. Ім’я його тобі навряд чи щось скаже, тому, будь ласка, нічого не питай. Добре?

– А чому кличка така? –  я зрозуміла в цей момент, що геть не знаю свого коханого. Чим він живе, які в нього друзі, інтереси та й взагалі?.. Але мене це не лякало. Мені хотілося дізнатися про нього все, зрозуміти його та прийняти таким, яким він є.

– Кличка така з іншого приводу. Якось розповім, – чоловік посміхнувся.

Артем швидко набрав повідомлення, а потім подивився на мене:

– Все. Тепер вони від тебе відчепляться. А от твій колишній навряд чи зможе втекти від них хлопців.

– Це його борги, нехай сам з ними й розбирається, – відмахнулася я. За хвилину на мій телефон прийшло повідомлення: «Пані, вибачте. Помилочка вийшла». – Швидко вони працюють. – Я відчула полегшення. Невже й справді всі ці погрози в минулому?

– Я ж тобі казав. Йди до мене, Надю. Я страшенно скучив.

Артем обійняв мене та за мить торкнувся губ ніжним цілунком.

– Втечемо звідси? – запропонувала я.

– Поїхали до мене, – прошепотів Артем. І я кивнула у відповідь.

З кабінету ми вийшли тримаючись за руки. Тамара ще була на своєму місці, вона привітно посміхнулася та спитала:

– Будуть якісь розпорядження?