Розділ 15. Надія.

Сонце заглядало крізь не щільно зашторені фіранки та грайливо торкнулося мого обличчя. Я відчула на своїй талії чужу руку та повільно розплющила очі. Вчорашній вечір миттєво пригадався. Артеме… Мій нахабо. Я посміхнулася, милуючись його обличчям.

– Доброго ранку, – промуркотів він та щільніше притиснув до себе.

– Доброго ранку, нахабо.

– М-м-м, мені подобається, коли так кажеш, – чоловік потягнувся до моїх губ ніжним цілунком, що з кожною секундою став відвертішим. Пристрасть спалахнула миттєво, і вже за кілька хвилин я повністю розчинилася в ньому, забувши про всі тривоги та страхи.

– Надійко, – шепотів він. – Ти така гарна. Моя красуня.

– Артеме. Ми можемо наробити помилок, – обережно проговорила, вимальовуючи візерунки на його грудях.

– Ми вже стільки їх наробили, – відмахнувся чоловік. – Але це не змінює того, що я відчуваю, коли ти поруч. І я готовий наробити ще купу помилок, тільки б знати, що ми разом…

– Ти тепер мій бос. Ми не можемо…

– Чого не можемо? – схиливши голову на бік він пропалював мене своїми темними очима.

– Зближуватися, – насилу прошепотіла я, відчуваючи його приємні доторки та ласки на своєму тілі.

– Пізно, крихітко. Ми зблизилися тоді, коли зустрілися на дачі у п’ятницю. І тепер… Тепер я вже не знаю, чи зможу відмовитися від тебе.

– Ми тепер працюємо разом, – знову нагадала йому я. – Погана ідея була брати мене на роботу.

– А мені здається, це було найкраще рішення в моєму житті, – проговорив Артем, знову даруючи мені цілунок. – Надю, я тебе дуже прошу, не думай про це зараз. Ходімо разом у душ? – він допоміг мені піднятися.

Я лише кивнула, адже відмовити йому не змогла. Я вже встигла по вуха в нього закохатися. Єдине, що тепер мене турбувало, що робота в його компанії може зруйнувати цю романтику та пристрасть між нами, але я занадто пізно про це подумала. Я вже підписала контракт та маю його відпрацювати.

Завернувшись у пуховий халат я всілася на кухні та спостерігала за Артемом, який колись встиг замовити для нас сніданок, а зараз чаклував на моїй кухні, заварюючи каву.

– Ти просто чарівник, – промовила я, смакуючи яйця-пашот та сендвічі з сиром.

– Мені приємно про тебе піклуватися, – він посміхнувся чарівною посмішкою. – Але у мене є до тебе серйозна розмова. Що так вчора налякало тебе?

Я напружилася та з хвилину дивилася на нього. У Артема вистачає проблем, щоб вішати на нього ще й мої. Я не могла та не хотіла, щоб він знав про колекторів. Я була впевнена, що він легко закриє той борг. І мені буде незручно від того.

– Не хвилюйся. Це через колишнього. В нас залишилося кілька невирішених питань після розлучення. Він тисне…

– Хочеш я з ними поговорю? По-чоловічому?

– Ні. Не варто. Дякую, що залишився вчора, – я обережно накрила його руку своєю.

– Пообіцяй, що будеш ділитися всім, що може становити для тебе загрозу. І про будь-які проблеми. Ти не повинна вирішувати все самотужки. Тепер у тебе є я. І ми разом буде долати всі труднощі.

– Добре, – кивнула я, відчуваючи, як на очі навертаються сльози. Я звикла бути сильною, і тепер просто не знала як просити та приймати допомогу.

– Ти чого? – занепокоївся Артем.

– Все добре. Дякую тобі. Про мене ще ніхто так не піклувався.

– Красуне моя, – зітхнув він. – Який же я радий, що купив цю дачу… Як ти дивишся на те, щоб проводити там вікенди щотижня?

– М-м-м. Це заманлива пропозиція. Але я думаю, що нам потрібно збиратися в офіс. І я не хочу, щоб нас бачили разом сьогодні. Це буде дивно… 

– Ти збирайся, я замовлю для тебе таксі, а сам поїду додому, мені потрібно передягтися та заїхати дорогою до одних партнерів. Тож, не хвилюйся. Я теж не хочу, щоб по офісу пішли плітки про нас, ще й так швидко.

– Домовилися.

Я швидко прибрала зі столу та пройшла в спальню, обравши зручний офісний костюм та балетки. Таксі швидко доставило мене в офіс, і ледь я зайшла в свій кабінет почула останню фразу Оленки, яка обурювалася, що ніхто не може скласти їй компанію та обрати костюм для сімейного пікніка.

– О, Надійко, доброго ранку! Скажи, а які в тебе плани на вечір? – втупилася вона на мене благальним поглядом.

Всередині мене все волало, я прекрасно розуміла для чого їй той костюм. І от що мені робити?

– Я ще не знаю, – вирішала відповісти я, влаштовуючись за своїм столом.

– Тоді, будь ласочка, допоможи. Мені нема кого попросити…

– Чесно кажучи, я не дуже люблю шопінг. Це страшенно нудно, – спробувала відмахнутися я. Адже й справді не любила вештатися по магазинах.

– Та ти що! Як можна не любити шопінг? – знову обурилася Оленка.

– Можна, Оленко, можна, – підтвердила Жанна, що в цей момент друкувала якийсь лист. – Бери Наталку, вона ж теж той ще шопоголік.

– Наталка сьогодні на йогу йде і в СПА. А це пропускати ніяк не можна, – Олена ображено підібгала свої губки.