Розділ 14. Артем.

– Привіт. Сам не знаю, як тут опинився. Пустиш? – дивився на свою красуню, яка, ще не встигла змінити офісний одяг на домашній. Серце шалено билося о грудну клітину й вперше в житті я усвідомив, що страшенно хвилююся й не можу знайти пояснення цього раптового нічного візиту.

– Проходь, – кивнула Надя. – Як ти дізнався мою адресу? – вона була щиро здивована, але не прогнала. І це неймовірно тішило.

– Резюме. Я читав його і запам’ятав, – проговорив я, оглядаючись. Квартира виглядала цілком затишно. І головне – я почувався тут затишно, немов повернувся з далеких мандрів додому. Дуже дивне відчуття.

– Зрозуміло. Чаю хочеш? Вибач, вечері в мене немає, я сама лише нещодавно повернулася…

– Не хвилюйся, я не голодний, а чай разом із тобою із задоволенням посмакую, – торкнувся її руки, але вона обережно її висмикнула.

– Кухня там. Проходь. Мені потрібно перевдягнутися, – вона махнула рукою в бік кухні та сховалася в кімнаті.

Я поставив чайник на вогонь та зазирнув в холодильник, витягнув сир та масло. Чудово. Можна зробити тости.

– О, ти вже й чайник поставив, – Надя повернулася на кухню. – Не треба було, ти ж мій гість…

– Мені було не важко, – подивився на неї та підійшов ближче. Нестерпно хотілося її обійняти, тому я зробив ще один крок, і за мить притиснув її до себе, даруючи ніжний цілунок.

 – Артеме… – вона зітхнула та відсторонившись поклала руки мені на груди. – Це якось… Неправильно…

– Що саме? – дивився в її очі, намагаючись зрозуміти, що зробив не так.

– Ти просив…

– Я знаю, вранці я просив тебе підіграти мені, сходити разом до моїх батьків у суботу. Але, Надю… Ці два дні, й все що з нами сталося… Мене тягне до тебе. Розумієш?

– Нам не варто захоплюватися, – вона відсторонилася. – До того ж у тебе є… Олена. Чи не так?

– Це вона тобі сказала? – сказав трохи голосніше, чим налякав Надю.

– Яке це має значення? – буркнула вона. – Я тобі потрібна, щоб представити батьку, хоча у тебе є та, з ким ти дружиш з дитинства…

– Я не кохаю її, – Ніколи не кохав. Красуне, Надю, якщо скажеш – йти. Я піду. І я все зрозумію. Я не стану чіплятися…

– Я б хотіла прогнати, але не можу, – вона знову підняла на мене свої зелені очі, в яких вже блищали сльози.

В цей момент засвітив чайник, й вона випурхнула з моїх обійняв та прийнялася заварювати чай.

– Не слухай плітки, – промовив я, коли ми вмостилися за столом. – Я, звісно, не святий, але й не негідник, який морочить голову кільком дівчатам одночасно.

– Не знаю чому, нахабо, але я тобі вірю, – вона ледь помітно усміхнулася та взяла шматочок сиру.

А я милувався нею та розумів, що мало не вперше в житті закохався. По-справжньому.

– Артеме, дай мені час. Добре? Мені потрібно розібратися в собі. Я стримаю свою обіцянку та сходжу з тобою до твоїх батьків. Але…

– Чш. Я буду чекати. І не квапитиму тебе. Дякую, що не проганяєш мене.

В цей час її телефон пискнув характерним звуком вхідного повідомлення. Надя підхопила його, і я помітив, як в неї затремтіли руки.

– Щось погане?

– Не зважай. Мабуть, то, шахраї, – повільно відповіла вона.

– Надя, ти впевнена? Мені здалося, ти злякалася.

– Я впевнена, – відповіла дівчина й стиснула мою долоню.

Вона намагалася триматися, виглядати сильною та не показувати слабкість. А я відчував, що зараз їй дійсно потрібна підтримка.

– Тобі потрібно відпочити, ти зовсім зблідла. Ходімо, – я допоміг їй піднятися та провів до спальні.

Звернув увагу на біло-бузкові відтінки шпалер та досить широке ліжко. В кімнаті був ідеальний порядок, на відміну від моєї власної спальні.

– Нахабо, не йди, – прошепотіла вона, лягаючи в ліжко.

– Не хвилюйся, я залишуся, – я вмостився поруч з нею, адже вона досі не випускала моєї руки. Що ж так її налякало й чому вона не хоче про це говорити?