Розділ 12. Артем.

Навпроти нас сидів лікар і вивчав виписку та аналізи мого батька. Високий темноволосий чоловік, приблизно мого віку, стомлено зітхнув та перевів погляд на нас.

– На жаль, онкологія дійсно є. Але ми можемо поборотися. Я призначу додаткові обстеження, й випишу також направлення на терапію. Починати треба негайно. І не хвилюйтеся ви так, пане Вікторе, ви ще обов’язково потримаєте на руках онуків, – лікар усміхнувся.

– От бачиш, тату, прогнози гарні. Ми переможемо твій рак, – я стиснув його руку.

– Гарні, тільки моя умова все одно в силі, – тато прискіпливо подивився на мене. – Я все вирішив. І якщо щось піде на так, я маю бути впевненим, що...

– Тату, я знаю, для тебе це важливо. Поговоримо про це пізніше. – І звернувшись до лікаря, додав, – дякую, Вадиме Максимовичу.

– Поки немає за що. Чекатиму вас через тиждень, а зараз дотримуйтесь всіх рекомендацій. Електронне направлення на додаткові обстеження вже надіслано на ваш телефон.

Ми вийшли з лікарні та пройшли до стоянки.

– Синку, дарма, ти притягнув мене сюди. Я міг би й у свого лікаря продовжити лікування.

– Почути думку ще одного спеціаліста не буде зайвим. Поїхали, я відвезу тебе додому.

– Поїхали, матір накрутила голубців.

– Справді? Сто років не їв голубці.

– Та ти взагалі щось готуєш чи лише по ресторанах бігаєш?

– Готую, звісно, – обурливо скрикнув, виводячи на дорогу татів позашляховик. Свій джип я залишив під офісом.

– Годі тобі, самостійний ти мій, краще розкажи, що нового на роботі. Я чув, ви не можете закрити вакансію економіста?

– Сьогодні якраз взяли дівчину. Вона має гарний досвід. Але проблема дійсно є. Анатолій вирішив, що підбирати кадри потрібно за гороскопом. Уявляєш? Зірки у нього мають зійтися, – я різко пригальмував на світлофорі.

– Обережніше, сину. Зірки, кажеш? А, може, це має сенс?

– Та який в тому сенс? Це маячня! Як може знак зодіаку впливати на професійні якості?

– Не знаю. Але Тимур мені нещодавно теж про гороскопи розповідав. Шукає ідеальну пару для Олени. Уявляєш?

– Та ти що! І хто ж їй підходить?

– Та я геть не розбираюся в цьому. Ніби її ідеальна пара – то Лев.

– Лев? Тепер мені ясно, чого це вона за мною бігає. Але сподіваюся ви не збираєтеся робити з нас пару? – кинув сердитий погляд на батька. – Я з дитинства знаю Олену. І я не бачу в ній свого партнера. Ми маємо надто різні цінності.

– Сину, ну, ми ж не у вісімнадцятому сторіччі... – батько повернув мені обурений погляд.

Я зітхнув, вже починаючи розуміти, що батько та Тимур могли домовитися. Недарма ж Тимур сьогодні в офіс приперся, а Оленка так наполегливо просила її супроводити на шопінг.

Як це витримати?!

Перед очима сплило усміхнене обличчя Надії, і я, мимоволі усміхнувся. Сподіваюся, вона зможе виконати нашу домовленість. Я маю довести батьку, що в моєму житті є жінка, і мені не потрібна допомога гороскопів!

Я зупинив машину біля котеджу батьків й допоміг татові вийти з машини. Лише зараз я звернув увагу на його втому та блідість, хоч, він й тримався та намагався не виказувати слабкості.

– Синку! – мама обійняла мене за плечі. – Ти наче схуднув. Давай скоріше мий руки та за стіл. Вечеря готова.

– Мамо, зі мною все гаразд, на відміну від батька.

– Потім все мені розкажете. Спочатку – вечеря й позитивні емоції! – жінка посміхнулася та упурхнула на кухню.

– Аліна теж вірить, що я одужаю, – тато зітхнув та вмостився у плетеному кріслі, що стояло у передпокої. На його коліна тут же заскочив сірий кіт та голосно замурчав. – Що, Тишко, скучив? – він опустив руку в густу шорстку звірка даруючи приємну ласку.

– Тишко теж вірить, що ти будеш з ним поруч. Він любить тебе. І ми теж.

– Синку, не варто мене втішати. Я прекрасно розумію, що таке рак. І що від цієї хвороби не існує ліків. Я хочу останній рік свого життя провести разом з вами всіма, я хочу побачити тебе щасливим, знати, що ти в надійних руках…

– Не починай батьку, – я відчув як до горла підкотила грудка, стримувати сльози було вкрай важко.

– Не починаю.

– Ми з тобою та онуками ще на риболовлю поїдемо та на Говерлу підіймемося!

– Чоловіки! Досить балакати! Голубці вже на столі, – почувся голос матері з кухні.

І ми слухняно перемістилися на кухню, розмістившись за круглим столом. Сперечатися з матір’ю було марно. Та й взагалі я не пам’ятаю, щоб батьки коли-небудь сварилися чи сперечалися. При мені принаймні такого точно не було. Мама завжди могла знайти потрібні слова, а батько кожного разу обіймав її та шепотів щось на вушко, й вона розквітала. Ось й зараз. Тато ніжно обійняв маму за плечі, прошепотів знайомі фрази й вона усміхнулася.

На щастя, мама не стала тиснути на мене розмовами про одруження чи дівчину, ми спілкувалися на нейтральні теми, типу погоди та новин економіки.