Глава 34

В моїй уяві з’явилося обличчя Лєри, хоча, чула вона це чи втекла, я не могла сказати.

- Анонімно я спробувала налякати новоспечених мисливців за спадком Бордовських, за МОЇМ спадком, але вони тільки посміялися з погроз, уявляєш? Смішно їм стало! Паскуди! – Анна вкотре перетворилася на когось, хто лише зовні нагадував людину. – І тоді я усвідомила, що їх провчать конкретні вчинки. Так вийшло, що в мене теж є непогані знайомства в моделінгу. Взагалі, Мелісо, ми з тобою дуже схожі. Я це розповідаю зараз, бо хочу, аби саме ти дещо почула.

В мене покотилися сльози та я вже нічого не контролювала, хоч і без неї здогадалась, що не просто так вона мені все розказувала.

- Бачиш, в нас навіть професії схожі. Я теж довгий час працювала в слідстві, щоправда, зброєю володію краще за тебе, принаймні мої руки не тремтять. Але це неважливо. Працювала я в слідстві, однак душа в мене – творча. Я зростала на сцені театру, Мелісо. Тому мені й так легко було грати для вас потрясіння, а декілька особливих пігулочок – і твій Захар навіть шоковий стан діагностував. Тож бачиш, які ми з тобою розумні, кмітливі, але з творчою начинкою.

Вона посміхалася, а мені й міживочі плюнути кортіло. Однак потім Анна різко стала серйозною.

- Я б тебе теж вбила, якщо відверто, надто ти мені заважаєш, Мелісо. Та певні випадки змінили все. Спочатку мені сподобалось, як ти стала на захист Ізольди від тієї навіженої Аріни. Твоя сміливість одразу мені в око впала. А тоді, коли автобус потрапив у невеличку аварію, пам’ятаєш? Ніхто на мене й не глянув жодного разу, не поцікавився про мій стан, лише ти підійшла та обробила мою рану. Саме тієї миті я побачила, що в тебе добре серце, а добротою в наші часи нехтувати не можна. Тож я тебе не вб’ю. Просто тобі доведеться тепер завжди бути поряд, а на нас ще чатують великі справи, повір.

В мене повилітали всі слова з голови, такого я почути від цієї хворої на голову точно не очікувала.

- А от Аріна – сама винна, під час поїздки влаштувала виставу, тут постійно вередувала, так потім ще через своє паління побачила, як я з «прихованого» маєтку виходила, запідозрила щось, хотіла втекти, проте…, ну, далі ти сама знаєш.

- Ви тому зачинили Аліну на лоджії? Хотіли позбутися її, аби вона вночі вас випадково не побачила? Чи просто кортіло налякати дівчат, щоб вони палити не виходили?

- Більше – налякати, але, якби вона й померла, то я б сильно не засмутилася.

- Каріну в туалеті вдарив Дмитро?

- Так. Ми носили маски, аби на випадок чого, нас ніхто не побачив, тому дівка і не зрозуміла, що то він був.

Я напружено глитнула, пригадуючи, як Каріна вірила й наполягала, що то привид її скривдив.

- Тобі певно цікаво почути про всіх жертв? Ну, хто там? Дівчат взагалі легко було вбивати, адже вони довіряли мені, тож ніхто й не тікав нікуди. Окрім Аріни, вона ще й відбиватися намагалась. «Перелесника» вашого вбив Дмитро, бо він мене побачив. А про наступних я сама подбала, і про твою тітку в тому числі. Вибач, але іншого вибору я не мала, по-перше, вона теж хотіла маєток, а по-друге, вирахувала мене, добре, що тобі сказати не встигла, такий сюрприз ледь не зіпсувала.

Коли Анна згадала про Валентину, присягаюся, рука смикнулась за пістолетом, однак це стерво покрутила головою:

- Ні, дорогенька, бо випущу в Тетяну всю обойму.

- Навіщо понівечені зображення героїнь діснеївських казок? Що це збочення вам дало?

- О, до речі! Ми трохи відхилилися від теми, чи не так? Коротко кажучи, коли я дізналася від Стефи про конкурс, який вони вигадали, почала вишукувати родичок нашої заможної п’ятірки, які змогли б взяти участь в заході. Ну, з Тетяною, Аріною та Діаною мені, чесно скажу, пощастило, а от Стелла та Каріна ніякого відношення до справжнього моделінгу не мали, тому переважно й пасли задніх на ваших завданнях. В них, як і в більшості дівчат, до конкурсу були звичайні фотосесії, але я переконала Стефу та деяких інших організаторів, що так тільки цікавіше, коли професіоналки змагатимуться з аматорками. До того ж вони – родички майбутніх господарів. Ось і все, жертви для помсти готові. А щодо діснеївських героїнь…? – Анна невдоволено пирхнула, – я завжди в дитинстві хотіла грати принцес, щоб пишні сукні, принци коло моїх ніг, найбільше діалогів і вся увага глядачів лиш для мене. Але чомусь так ці ролі й не отримувала. В мить сварки в автобусі Аріна зовнішньо нагадала мені «Сплячу красуню», тоді й виникла геніальна ідея залякувати вас усіх саме такими «цікавими» зображеннями. До слова, Мелісо, а це – тобі. – Вона двома пальцями, не випускаючи пістолет, витягла щось з кишені штанів та простягнула мені.

Рука тремтіла так, що я не могла її випростати. Моторошні здогадки вибивали моє дихання з легень, проте вибору я не мала, мусила забрати те, що наготовила мені Анна.

Це був складений аркуш паперу, пропалений та простромлений ножем, як і всі попередні. Я вже не тихо плакала, я ридала, розгортаючи той «подарунок». На ньому була зображена Аріель, найвідоміша русалка у світі…

- Діана! – я несамовито здригалася від плачу. – О, ні! Це – Діана! – серед нас тільки Діана мала рожевий колір волосся, найбільш подібний до кольору волосся Аріель. Крім того, вона ще й спробувала втекти з-під носа безжальної вбивці, тож шансів у неї було небагато.

Тата взяла мою долоню і стиснула, здається, вона теж плакала.