Глава 33

Пані Стефанія сиділа на ліжку в імпровізованій палаті та заплаканими очима дивилась у вікно. Добре, що лікарка десь поділася, а то б ще не пустила до Стефанії. Пані Вікторія напевно з розуму сходила через втрату Дмитра, проте мене це вже мало хвилювало.

Я увійшла до кімнати без будь-якого попередження і тим паче привітання. Коли жінка повернулася й побачила мене, миттю здригнулась, а її очі збільшилися вдвічі. Однак я мовчки взяла стілець, поставила прямо біля неї та присіла, дивлячись в її розгублене обличчя. Вона декілька хвилин збиралася з думками, а потім зрештою видихнула і промовила:

- Мені не відомо, хто вбивця, Мелісо. Я так само, як і ти…, – Стефанія опустила чоло в руку та похитала головою, – мені складно навіть просто говорити про це.

- Ні! Ви не так само, як і я. Ви обрали бездіяльність, коли загроза вже нависла над всіма нами! Ви продовжували спостерігати й дозволили Валентині…, – в горлянці одразу ж виріс величезний фантомний шмат хурми, який я ніяк не могла проковтнути. Перед очима виринула скривавлена тітка, яка померла в мене на руках. Очі защипало від солоних сліз, проте я швидко опанувала себе, не на часі було вдаватися у слабкість, – ви погодились на її умови замовчувати злочини, аби всього лише «Голка» встигла оформити оренду. Як ви взагалі уявляли своє життя далі? Хоча… не треба. Не відповідайте. Краще скажіть, серед запрошених на ретрит були ті, хто хотів орендувати маєток після вас?

Стефанія повільно зітхнула, зрозумівши, що і це я вже знаю:

- Так. Певне коло людей…

- Вони якось пов’язані між собою?

- Наскільки мені відомо, давно товаришують.

- Родичі вбитих дівчат і тих, які ще поки живі. – Я підсумувала, не давши можливості щось прокоментувати. – Вони хотіли оформити спільну часткову оренду, адже це землі державної власності, правильно?

- А ти непогано знаєшся на законодавстві, Мелісо. Валентина правду казала, що ти – здібна правниця.

Я дивилася їй в очі й не могла визначитись, чи зараз розповісти про вбивство тітки, чи краще змовчати, раз у неї хворе серце?

- Отже, вони хотіли оренду по одній четвертій. Ретрит заради цього проводили? Аби нові орендарі оцінили масштаби «прихованого» маєтку? Скільки часу їм доведеться сімейні реліквії Бордовських шукати?

У пані Стефанії перехопило подих:

- Звідки ти…

- Годі вже цих здивувань. Відповідайте краще на запитання.

Вона помітно розхвилювалася і я теж, щоправда, за її серце.

- Ні, ретрит не заради цього проводили, але запросили їх, звичайно, не просто так. По-перше, вони відомі люди, ну а другу причину ти вже назвала. Однак не по одній четвертій, а по одній п’ятій, наступних орендарів мало бути п’ять.

Мене, ніби штовхнув хтось, я дістала телефон, на який сфотографувала перелік гостей, що Сократу надиктувала Вероніка, ще раз переглянула його, проте я бачила там лише чотири знайомих прізвища.

- Аріна, Стелла, Каріна і Тата, їхніх родичів запрошували на той ваш ретрит, я бачу це за прізвищами, тож припускаю, що вони – потенційні орендарі. А хто п’ятий?

- Діана, п’ятою орендаторкою мала стати її сестра, вона вийшла заміж і змінила своє прізвище.

Я хотіла запитати пані Стефанію, кому ж вони перейшли дорогу, однак, схаменулась, раз вбили дівчат, а не саму Стефу, значить, річ не в ній. В мене всередині вкотре затягнувся тугий вузол, ще три учасниці в небезпеці й Тата серед них! Хтозна, як так сталось, але ми з нею сильно стоваришувалися, хто б міг подумати, що за духом я і Тата настільки підходитимемо. Сказали б мені напочатку конкурсу про таке, ніколи б не повірила.

Думки набирали обертів, наполегливо повторюючи лише один сценарій. Я усвідомила на всі сто відсотків, що зволікати більше ні в якому разі не можна. Треба рятуватись самій і рятувати дівчат.

- Одужуйте. – Я підвелася та хутко попрямувала до Захара. Біля сходів зіштовхнулась з операми, які, здавалося, мене й шукали, вигляд вони мали невимовно розгублений, і я розуміла, чому. Валентина керувала всім і всіма, вона підбирала таких людей, які безкомпромісно слухатимуться, створюючи для неї ґрунт цілковитого лідерства. Вона була і шиєю, і головою, куди повертала, туди її підлеглі й слідували за нею. Щоправда, «Голка» за них дійсно відповідала і допомогою не нехтувала, в разі чого вона за своїх оперів горлянки могла перегризти. Тож, залишившись без керівниці, вони, ніби зграєю без вожака стали. Тільки стояли й мовчки дивилися на мене, глибоко дихаючи. А потім їхні очі злапали пістолет Валентини, який я продовжувала міцно стискати в руці, щось дивне намалювалося в них на обличчях, чоловіки перестали важко дихати й випростались, немов очікуючи моїх рішень.

Що ж, нехтувати допомогою не в нашому випадку було:

- Три дівчини в небезпеці. За Татою пильнуватиму я, а ви повинні оберігати двох інших – Каріну та Діану.

Чоловіки миттєво кивнули, дістали свої пістолети й поквапились за мною, а я подумки весь шлях сподівалась, що слухаються вони не через те, що я – родичка Валентини.

Та лишень ми тільки наблизились до коридору, де знаходилися наші кімнати, як лячні крики Аліни та ще якоїсь дівчини, змусили мене разом з підмогою кинутися до вбиральні, звідки вони й лунали. Коли я заскочила, то побачила, що перехід до «прихованого» маєтку був цілком відчинений, а коло нього з багряною раною коло серця лежала мертва Каріна…