Глава 30

Всі звуки припинили існувати для мене, я, ніби у вакуумі опинилася. Метушня навколо, наче десь далеко відбувалась, а не поряд зі мною. Один з оперів підбіг до Аліни, уважно придивляючись до бідолашної дівчини, немов то вона вбила. Проте це точно була не Аліна, руки б не встигла витерти, а у Стелли з серця витікала багряна кров, вона померла через ножове поранення, це одразу стало зрозуміло. Тільки от знаряддя вбивства я знову ніде не побачила, вбивця його, ніби трофей щоразу забирав з собою.

Я трохи отямилась, коли усвідомила, що Захар і Тата стоять по обидва боки від мене, позаду котрась з дівчат плакала, а тітка розгнівано лаялась та кричала, щоб ніхто не наближався до місця злочину.

Чоловік допоміг підвестися Аліні, якою заволодів німий шок, і повів її до Валентини, а мої очі швидко злапали дещо коло трупа, я хутко кинулася туди, але до мене підскочив ще один опер.

- Ні! Не чіпай її! Нехай дивиться. – Тітка крикнула так, що коридором пішло відлуння. Я аж на крихту секунди пригальмувала, бо подумала, що мені почулося. «Голка» дала зелене світло, щоб я оглянула труп? Невже? Хіба таке можливо у цьому вимірі? Однак думати про те було зовсім ніколи, я обійшла Стеллу і присіла коло того, що побачила, коли Аліну забрав опер. На цей раз до горлянки не підступало, а навпаки, там, всередині все вкрилося кригою, мені й дихати складно давалось. На підлозі лежала сторінка, ймовірніше вирвана з книги, на ній була зображена чорноволоса красуня зі смарагдовими очима, яка грала в бубон. Тільки от цю сторінку теж понівечили, прошили кривавими нитками, до того ж кров на них давно висохла, від чого мене жбурнуло у ще більший холод, бо це означало, що нитки навмисно раніше занурювали у кров. ЧИЮ кров? Тіло красуні купу разів длубали ножем, а на серці була намальована мішень, вбивця навіть вказав, куди завдасть смертельного удару. В голові на коротеньку мить запаморочилось, але я змусила себе поглянути на рану.

- Що скажеш? – Валентина підійшла і стала наді мною, пронизуючи своїм в’їдливим поглядом.

- Те, що ви й так бачите. Ножове поранення завдала людина, яка точно знала, що робила. Ніж увійшов ідеально рівно, що може свідчити про… про те, що жертва знала вбивцю, не тікала і не відбивалася.

- А оця прутня? – слідча кивнула головою в бік понівеченої сторінки. – Про що це, на твою думку, свідчить?

Я втомлено глитнула і відповіла:

- Що версію про маніяка не можна відкидати. – А про себе додала – «або про маніячку», адже на записі з камери спостереження, що на стайні, за Аріною бігла саме жінка.

- Хтось бачив, як і куди вони виходили?

- Я бачила. – Лєра підвела руку, її очі були набряклими й червоними від сліз, Валентина усунула дівчину від участі в конкурсі, проте, аби вона не залишалась наодинці, змусила сидіти поряд з нами в кімнаті та спостерігати за фотосесією. Одним пострілом називається. Ще й покарала заодно. Цікаво, чому Валентина нічого Вірі не зробила, навряд забула, ця жінка ніколи нічого не забуває. – Вони перед тим, як почала фотографуватися Меліса, пішли до вбиральні.

Неочікувано позаду почувся глухий звук, я обернулася і побачила, що Стефанія лежала на підлозі без свідомості.

- Я покличу лікарку. – Можливо з моїх вуст пролунало трохи беземоційно, проте як вже вийшло. Помітила, що Валентина свердлить мене очима і пояснила, – не можу більше тут знаходитись, мені треба пройтися.

Мовчання, а потім несподівано:

- Гаразд. Сходи поклич і поміркуй над цим. – Вона поглядом вказала на тіло Стелли. Мені захотілося плюнути їй в обличчя, «над цим»? Серйозно, «над цим»?! То вона так називає мертву людину?!

- Ми з нею підемо, бо тепер навіть вдвох небезпечно пересуватись маєтком. – Тата гнівно, але вперто зиркнула на Валентину. Захар теж не відводив свого твердого погляду.

- Добре. Але швиденько мені, у Стефи не надто здорове серце.

Голова в неї не надто здорова, як ще й з тобою зв’язалася! Але вголос я цього не сказала, ми втрьох розвернулись і пішли до пані Вікторії.

- Хто там був на тій сторінці? Білосніжка? – Тата одразу запитала, як тільки ми трохи віддалилися.

- Ні. Есмеральда.

- Хто?

- Есмеральда. Головна героїня історичного роману Віктора Гюґо «Собор Паризької Богоматері». Вона була циганкою неймовірної краси, Стелла на неї дійсно чимось схожа. – Я продрала горло, – розумію, про що ти, я теж гадала, що побачу на сторінці Білосніжку, але вбивця не такий передбачуваний, як нам здалося.

- Може між ними є щось спільне? – Захар уважно дивився навкруги, аби не проґавити ніякої небезпеки.

- Між Сплячою красунею та Есмеральдою? Що між ними може бути спільного? – Тата досить скептично відреагувала на роздуми чоловіка.

- Це якось пов’язано з моделінгом, бо всі дівчата гарні. Але з іншого боку вбивати їх почали саме в маєтку, тож в цьому жахітті він точно якось фігурує.

- Ну, якщо перше твоє речення розглядати, то найгарніша серед нас – Ізольда.

Я здригнулася, в мене шкірою промайнув мороз.

- Не нагадуй мені, я і так щодня про це міркую, а коли почула крик, ледь голову собі не звернула, поки не побачила, що Ізольда разом з усіма в кімнаті.