Глава 29

До світанку залишалася всього краплина, тож ніхто так і не спав. Та й не до сну нам було. Зрештою, віскі з таємничої схованки Тати покуштували всі, бо напруга в кімнаті вже перетинали допустимі межі. Мало таки від мене дісталося Лєрі, надто мало, в голові не вкладалось, як вона могла згодитися на подібну витівку, знаючи, що геть кожна з дівчат під загрозою? А якби з Вірою щось трапилося? Ох, правду говорять, що гроші, як, власне, і страх здатні творити з людиною непередбачувані речі.

Віра довго ще просила вибачення, але мої думки цілком заполонив підступний Дмитро. Скоріше за все він заодно з пані Стефанією, інакше б розповів про ті паскудні блокатори, йому яка різниця на них? Отже, мабуть, якась таки була. Вивести б його на чисту воду. Хоча, що мені заважало це зробити? Принаймні піти й розказати про них з Лєрою Валентині, нехай вона має спільні справи зі Стефанією, але ж мова йшла про вбивство її оперуповноваженого, та ще й улюбленця. Тітка страшенно принципова, коли справа стосується того, що на думку тієї шаленої жінки, належить саме їй. Тим паче Віра ж повернулася, цікаво тільки, а як вона повернулася вночі? Хоча її недовго й не було, десь години чотири.

- Віро, а як ти назад до маєтку потрапила? Хіба вхідні двері на ніч не зачиняють?

- Ті, що з кухні виходять, ні. Сніданки нам готують звечора, особливо випічку і те, що точно не зіпсується. Витяжки там стоять не надто потужні, бо не передбачалося, що доведеться готувати на таку велику кількість людей. Тож, аби до ранку вивітрився запах, помічниці пані Софії залишають відчиненими настіж всі вікна і двері. А кого їм тут боятися, коли маєток стоїть серед лісу та ще й охоронці є? Хіба що ведмедів.

- Он як, а звідки ти про це дізналася?

- Я ж казала, що багато читала про маєток, стосовно проблем з витяжками писала одна з журналісток, коли вони тут якийсь свій ретрит проводили.

- Що? – здалося, я навіть потверезішала тієї миті. – Який ще ретрит?

- Незадовго до нашого конкурсу тут відбувся ретрит, це щось на кшталт колективної медитації, групового усамітнення, які зазвичай проводять серед природи, для того, аби краще пізнати себе.

- Це той, що триста сотень євро за місце? – у Тати кумедно вигнулася брова, – знаю, Сократа кликали туди, але він якраз на показі був. Так то ж для вершків суспільства, це треба зовсім не кумекати, куди витратити гроші, аби за десять днів віддати триста євро.

- Гм… От би дізнатися, хто саме був на тому ретриті?

- Навіщо? – дівчата запитали всі в один голос.

- Вбивця досить добре знає маєток та його потаємні закутки. Отже, ним може виявитись той, хто приїздив сюди минулого разу.

- Ну, то просте завдання. Оця краля Вероніка точно відвідувала його. Запитати можна в неї.

- А вона відповість? Сумніваюся. Хіба… якщо пана Сократа попросити, Вероніка коло нього аж світиться.

- Ага, хіба з трусів не вистрибує. Проте дядько контракт з нею так і не підписав. От прикрість. – Тата іронічно зареготала.

Я стиснула вуста, не відводячи від неї наполегливого погляду, сусідка це помітила й одразу пустила очі під чоло:

- Та зрозуміла вже, зрозуміла. Звичайно попрошу Сократа розпитати нашу велику модель.

- От і добре. З’ясували. Тепер ходімо на сніданок. – Що ж, повернулась Віра, повернулися і правила.

Гадаю, не треба переповідати, які ми прийшли снідати: не спавши, під віскарем, зате задоволені появою нового задуму. Інші дівчата дивилися на нас скоса, однак нам було байдуже, навіть Вірі. А спостерігати за виразами облич Лєри й Дмитра, коли вони її побачили, то наче медом до душі. Я с нетерпінням очікувала, коли прийде Валентина, бо мовчати більше не мала наміру, нехай відбріхуються, як самі хочуть.

Проте набагато більше мене схвилював Захар, він зайшов насупленим, я б сказала, ще й розгніваним, побачив мене та кивнув, але не наближавсь, хоча перед випробуванням це, мабуть, на краще. Що ж його так обурило? Чи хто?

До речі, про «хто». До сніданку нарешті приєдналася «Голка», як завжди у всьому сірому та зла на весь білий світ. Я навмисно зиркнула на Лєру, а потім на Дмитра і підвелася. Бідолашна дівчина, вона в спинку стільця аж втиснулась. Запізно, шановні, не варто було дурити мене.

- Я хочу дещо повідомити. Вночі не склалося, тож скажу зараз.

Валентина підвела на мене вбивчий погляд:

- Це, часом, не про те, як хтось порпався в кабінеті пані Стефанії?

- І про це теж.

Слідча примружилась і зрештою кивнула на порожній стілець поряд. Довго зволікати я не стала, миттю присіла.

- Ми чули кроки з Захаром.

- Та ви що?

- Ага. Однак не це найголовніше. Я обіцяла розповісти про підозрюваних, тож ось вони. Слухайте. – Розійшлася таки я не на жарт, розказала у всіх барвах про таємні стосунки між Лєрою та Дмитром і про те, які вони підлі. Щоправда, довелося видати таємницю відносно спроби втечі Віри, ну, принаймні я подала це, як спробу, навіть, як намір. Бо, якщо Валентина їх допитуватиме, ті стовідсотково розпатякають, тим паче мені необхідно було показати записку Дмитра з шантажем. Так, негарно, звісно, на них підозру ще й стосовно проникнення до кабінету пані Стефанії вішати, але вони геть знахабніли, перейшли вже всі межі.