Глава 28

Слова так і повилітали після промовленого Захаром. Я стояла й тільки мовчки кліпала очима. Для мене це стало не просто несподіванкою, то ніби крижаною водою зненацька облили.

Чоловік терпляче очікував на мою відповідь, не відводячи свого погляду. Я і в темряві бачила, як вперто він дивився.

- Захаре, а тобі не здається, що це якось надто швидко?

- Ну, я ж тобі не пропозицію роблю, це заради твоєї безпеки. А якщо ти переймаєшся через… інше, то не варто, я спатиму в кріслі, аби ні в якому разі не бентежити тебе.

Я продрала горло, стримуючи сміх:

- Не хочу здатися розпусною, але ти сам у це віриш?

Він знизав плечима:

- Так. А в чому проблема?

- Тобто ти серйозно вважаєш, що двоє дорослих людей, між якими є симпатія, залишившись вночі наодинці, просто відпочиватимуть?

Несподівано чоловік ще дужче притягнув мене до себе:

- Принаймні ти офіційно визнала, що між нами є симпатія, а то нещодавно «хтось» кричав, наче я зовсім не подобаюсь, а потім довго ходив колами. – Захар нахилив голову набік, його вуста розтяглися в усмішці, аби це зрозуміти, мені й світло не потрібно було.

- Та не ходила я довго колами, казала ж вже, просто все… надто поспішно.

- Мелісо, за нормальних обставин я б ледь не щодня запрошував би тебе на побачення, робив сюрпризи, різні приємності, дарував увагу, огортаючи своїм теплом. Я б уважно пильнував за твоєю мімікою і твоїми рухами, щоб не проґавити натяк на можливість торкнутися, обійняти, поцілувати… Я б не квапився, а занурювавсь у твій світ і знайомив зі своїм, терпляче очікуючи, коли б ти захотіла більшого. Хоча... зізнаюся, з тобою моя терплячість швидко випаровується.

Я не втрималась і тихенько зареготала, попри те, що моє тіло вкривали непосидючі мурахи.

- Ти маєш рацію, все надто поспішно, але інакше в тих реаліях, де ми опинилися, бути не може. Тож я не хочу марнувати час.

- Поки когось з нас не вбили?

Чоловік мене легенько ущипнув:

- Не смішно, Мелісо.

- Зате правдиво. Послухай, твоя пропозиція, звісно, цікава, проте я не покину дівчат, нам вистачило того, що Віра втекла, і як це розцінювати, я не збагну. Немає в мене стільки егоїзму, щоб дбати лише про свою безпеку, ми всі в одному човні.

- Не зовсім.

Я трохи відхилилася, не розуміючи, до чого він.

- Завдяки твоїй тітці стало відомо про твоє минуле, гадаю, вбивця теж знає, що ти працювала в слідстві. Як думаєш, хто з учасниць йому найбільше заважає?

- Якби він хотів мене вбити, вже б давно це зробив. – Я намагалась відповідати спокійно, але в душі все перекидалося, бо не виходило усвідомити алгоритм вбивств, не вдавалось розгадати заплутану схему. І це дратувало. Страшенно дратувало! – нумо краще, поки є час, подумаємо, як нам до кабінету Стефанії прокрастися? Він же напевно замкнений? А минулий варіант з вогнегасником тут явно не підходить.

- Я вже міркував над цим, є ідея, але тоді нам доведеться залучити декого до нашого тандему.

Його слова мене вмить насторожили:

- І кого ж саме?

- Одарку.

- Пані Одарку?! – я ледь повітрям не вдавилася. – А вона чим нам допоможе?

- А вона має один вельми цікавий талант – віртуозно зламувати замки.

- Що?! – я не могла повірити в те, що сказав Захар, пані Одарка і зламані замки – ну ніяк в моїй голові не поєднувались.

- Це не таємниця, що ми з нею приятелюємо давно, якось на одному з заходів Одарка загубила ключі від кімнати будинку, де всі мешкали. Зрештою, так я і дізнався про її особливий талант, коли через п’ять хвилин ми вже стояли у неї в кімнаті. Був колись в моєї приятельки карколомний роман з представником кримінального світу, от він всього її і навчив. Тож, якщо ти не проти, можемо попросити про допомогу Одарку, але доведеться їй тоді хоч щось розповісти.

Я зітхнула, і не уявляла зовсім, що в пані Одарки поряд з її любов’ю до екстриму малися в запасі ще й такі вміння. Розповідати про мій задум, звісно, не дуже хотілось, але іншого вибору в нас не було.

Власне, так і зробили. Мабуть, я вже купу часу не відчувала подібного запалу, як в жіночки, коли Захар їй все розказав, присягаюся, кімнату освітило від її енергії. Отак ще одна суддя і додалася до нашого таємного товариства, щоправда, на відміну від Сократа, пані Одарка не вважала мене слідчою під прикриттям.

Вона впоралась за хвилину, я тільки приготувалася, а замок вже клацнув і двері відчинились. Треба було й тоді, коли ми за старим планом маєтку йшли, брати її з собою. Хоча… ні, добре, що не взяли, бо не сталося б того першого зближення між мною та Захаром. Одразу прогнала непрохані думки, занадто багато я розмірковувала про це останнім часом.

Кабінет Стефанії, як виявилось, знаходився далі по коридору, далеко йти не довелося, але всі розуміли, якщо їй вночі заманеться до нього завітати, нам буде непереливки.

Одарка залишилась пильнувати назовні, а ми з Захаром кинулися нишпорити навкруги.