Глава 27

Ось, власне, і настав омріяний вечір. Чому омріяний? Тому що після вечері час до ночі спливатиме набагато швидше, а на ніч в нас була запланована таємна «прогулянка» до кабінету пані Стефанії, аби перевірити мої здогадки. Які саме здогадки? Та от, здавалося мені, що жіночки на чолі з моєю хитро надуманою тіткою мають якісь незаконні сподівання щодо славетного маєтку Бордовських, але такі припущення вимагають вагомих доказів. А де ще шукати їх, як не в кабінеті головної орендаторки?

Пані Анна більше нічого не розповіла, та навіть те, що вона сказала, дало надзвичайно цінну підказку, вбивця – чоловік, до того ж – невідомий чоловік. Хто він? Чому ховається в нетрях маєтку? Які задуми переслідує? Чому вбиває? Нас з дівчатами теж він отруїв? Купу питань вертілося в голові, тож про їжу я і не думала, Тата мене постійно штурхала в плече, аби я не забувала жувати. Валентина, до речі, на вечерю не прийшла, тільки її чоловіча команда, які майже не розмовляли між собою та зиркали на інших пронизливими поглядами.

Захар досить часто поглядав на мене, кортіло якомога скоріше розповісти йому про нашу з Анною розмову, хоча підступний голос всередині набридав запитанням, чи не пошкодую я через свою довіру до нього? Так, підозрювати Захара поки ні в чому, але чуття та досвід постійно торочили, що нікому ніколи довіряти не можна. Хоча з іншого боку, як постійно нікому не довіряти, то і здоровий глузд втратити недовго.

Напевно саме з цієї причини я розповіла дівчатам, що мені сказала пані Анна, подруги автоматично почали придивлятися до всіх чоловіків навколо, попри те, що за словами нашої координаторки – серед присутніх злочинця бути не може.

- Ну, принаймні ти більше не підозрюватимеш Дмитра, який, до речі, нам дещо винен. – Тата зиркнула на Лєру, дівчина одразу ж смикнулася та опустила погляд до себе в тарілку. Місце знаходження блокаторів нам так ще й не повідомили.

- Можливо, це хтось з фотографів? Може Анна погано запам’ятала голос? А може їй і здалося насправді, хтозна. Стовідсоткового варіанту нема.

- А раптом це хтось з інших охоронців? Вони переважно мовчать. Або ж хтось з підлеглих Валентини, їхні голоси – точно чужі.

Міркування Ізольди дійсно мали сенс, однак, навряд тітка подібне б дозволила у своєму колективі, бо знала оперів, як облуплених. Можна припустити, що вбивці у двох злочинах – різні, але я чітко пам’ятаю звук ліфта, коли побачила тіло «Перелесника», тож його вбив той, хто в маєтку вже давно і знає про таємні проходи.

Під кінець вечері Валентина таки «потішила» своєю присутністю, та лише заради того, аби наказати всім іти до своїх кімнат і нагадати про завтрашнє випробування. Слідча зібрала оперів докупи, а потім вони гуртом кудись попрямували. Цікаво тільки, куди так організовано?

Перед тим, як вирушити до себе, я поглянула на Захара, чоловік, ніби чекав мого погляду, та ледь помітно кивнув. Ми зрозуміли один одного, отже діятимемо, як і домовлялись, але всередині щемливо стиснулося. Я намагалась прогнати бентежні спогади, проте вони швидко нагадали, що сталося, коли я минулого разу пішла з напарником туди, де не можна. Мені було б набагато простіше пробратись до кабінету Стефанії самій, однак своїх слів назад я вже не хотіла забирати.

Ми неспішно підіймалися сходами, обговорюючи завтрашнє загадкове випробування, нікому з дівчат не подобалася ця новина і я їх підтримувала, бо таке враження, наче ми повинні стати приманками. Та лишень повернули до коридору на нашому поверсі, як світло навкруги скрізь згасло.

- І що це ще таке? – Тата увімкнула на мобільному ліхтарик і посвітила на лампи.

- Може десь вибило?

- Або черговий вибрик Валентини. – З появою тітки в цьому маєтку я вже не вірила у випадковості. – Дівчата ходімо, але задля безпеки замкніться на ключ і двері бажано підіпріть стільцем. – Напевно за інших обставин, мені б на скронях пальцями покрутили, та, зважаючи на те, що навколо відбувалося, ніхто й звуку ніякого не видав, тільки насторожено закивали у відповідь.

Коли ми підійшли до кімнати, я смикнула Ізольду з Вірою і пошепки запропонувала їм зібрати речі й переміститися до нас. Гуртом – таки спокійніше. Я помітила, що Аліна теж пішла до своїх сусідок, мабуть, після вбивства Аріни переїхала до них.

- Чого ти так нервуєш? – запитання Тати пролунало надто несподівано.

- Звідки знаєш, що я нервую?

- Чую, як ти ногою дриґаєш.

Я глибоко зітхнула, ми лежали на своїх ліжках і спостерігали за тінями від дерев, які з’явилися на стелі завдяки місяцю та зорям.

- Неспокійно мені. От навіщо вони вимкнули світло? Не просто ж так, аби порозважатися? Це точно вибрики Валентини.

- Або вбивці.

- Або вбивці. – Я погодилась і підвелася, підійшовши до вікна. – Скоріше б вже Захар навідався, хочу якомога швидше все з’ясувати.

Зненацька у двері постукали, я поглянула на Тату, наче могла побачити її очі.

- Напевно дівчата прийшли. – Я відімкнула замок та відчинила двері, за мить мене з ніг ледь не збила Ізольда.

- Мелісо! – вона заскочила до кімнати й обхопила мої долоні, – Віра… Віра втекла…!

Мені здалося, ніби я неправильно зрозуміла її слова:

- В сенсі втекла?