Глава 26

Я почула, що прийшла Валентина, коли вона почала несамовито лаятися. Якщо відверто, раніше мені не доводилось бачити стільки гніву в її очах, вона просто оскаженіла. Ну, це й не дивно, адже «Перелесник» був улюбленцем тітки, вони чудово сходилися нахабством та безпринципністю, плюючи на почуття інших з високої гори.

«Голка» посмиками озиралася, наче несповна розуму, в погляді палало полум’я. Вона шукала те, що і я за хвилину до її приходу, зброю, слідча шукала зброю чи хоча б якийсь натяк на те, хто це міг зробити. Але, зрештою, геть нічого не знайшла.

- Всі по своїх кімнатах! Негайно!!!

- Пані Анні зле! – Стелла закричала, вказавши на Захара, який ніс на руках непритомну Анну. Лікарка не встигла підбігти й тіло хоча б побачити, як вже розвернулася і поквапилась до чоловіка з нашою координаторкою.

Інші опера почали розганяти натовп, вигукуючи досить суворо свої накази, хоч і не мали на це права. В мене спочатку промайнула думка, що, можливо, тепер Валентина нарешті візьметься за розум і припинить свої ігри, однак, внутрішнє чуття підказувало зовсім зворотне.

Я хотіла перемовитися кількома словами із Захаром, проте не вийшло, бо він з Анною на руках пішов слідом за Вікторією, напевно поніс жінку до медичного кабінету.

Якби можна було нас зачинити в кімнатах, слідча так би й зробила, та зась, адже вбиральні знаходилися в загальному коридорі. Я й уявити не могла, що утне Валентина та як відреагує на це пані Стефанія, Кримінальний кодекс України вже плакав за ними й до того ж давно.

Я зловила на собі уважний погляд Тати:

- Що?

- Чекаю, поки ти поділишся своїми здогадками з приводу нового вбивства. Це той самий вбивця, що й Аріну згубив? – сусідка так дивилася, ніби я геть усе знала. Та добре, що хоч про моє минуле у слідстві не нагадувала, і на тому я їй подумки дякувала.

- Навпаки. Вбивство будь-кого з команди Валентини означає, або той побачив заборонене, або ж… я таки помилилася з маніяком. Однак ще є Анна, з якою невідомо що сталося, понівечене зображення принцеси тоді поряд з Аріною і купу потаємних приміщень вглибині маєтку, як воно поєднується, складно поки сказати.

- А ще шантаж твоєї скаженої тітки і якісь махінації Стефанії.

Одне з промовлених Татою слів розійшлося в мене в голові відлунням:

- Махінації… Точно! – я зіскочила зі свого ліжка та всілася на ліжко коло сусідки, – Тато, нам треба прослизнути до кабінету пані Стефанії.

- А в неї є кабінет?

Це питання трохи збентежило мене, бо про кабінет нашої головної дійсно ніколи не йшлося. Я махнула головою:

- Та має бути. Мені треба оглянути там все, здається, я здогадуюсь, що відбувається.

Тата знизала бровою:

- Може поділишся?

- Обов’язково. Але спочатку оглянемо її кабінет. Запитаю у Захара, коли Валентина вгамується, він має знати, де той знаходиться.

Несподівано Тата злізла з ліжка:

- Спокійно. Чекатимемо ще ми невідомо скільки, аби дізнатися про кабінет. Зараз я піду і в Сократа спитаю.

- А ти впевнена, що тобі до сходів дійти дадуть? Валентина могла тут і варту поставити, аби стерегти нас.

- То скористаємося потаємними проходами, кудись же вони виведуть.

Я дивилася на Тату, навіть не кліпаючи:

- Ти зовсім з глузду з’їхала?

- Ага, тобто, коли ти вирішила піти туди, то нічого, а коли я – так одразу з глузду з’їхала.

- Коли я вирішила туди піти, Ізольда зникла, зараз такої нагальної потреби в тому, щоб пертися до небезпеки в пазурі, нема.

Цієї ж миті двері відчинились, на порозі стояв Дмитро:

- Ходімо, Валентина знову всіх збирає.

- А стукати тебе не вчили? – Тата грізно поглянула на нього, пройшовши повз, але я смикнула її за руку, бо сенсу в суперечці ніякого не було.

Нас вдруге зібрали у великій кімнаті на першому поверсі. Я поглядом шукала Захара, та він приєднався в останню чергу. Анна, мабуть, залишилася в тимчасовій лікарській палаті. Чоловік пішов у мій бік, наблизившись, він кивнув та став позаду нас з дівчатами.

Валентина спопеляла всіх очима, її обличчя аж посіріло від гніву, тож чогось позитивного можна точно не очікувати.

- Серед вас є вбивця.

- Та ви що, серйозно?

Вона суворо зиркнула на мене, а потім на Тату, яка усміхнулася у відповідь на мій сарказм. Мені складно було стриматись, адже в голові лунав нещодавній нахабний тітчин шантаж, тому аж підмивало гаркнути їй щось зухвале. Цікаво, як тепер вона діятиме?

- Серед вас є вбивця, та хай що ти там собі думаєш, я знайду тебе, погань. А щоб мені швидше це вдалося…, – вона демонстративно витримала паузу, – конкурс продовжуватиметься.

Кімнатою миттю розійшовся приголомшений гомін. Я бачила, як щелепи присутніх падали до підлоги, але мої вуха це вже чули, тож залишилося тільки спостерігати за реакцією інших. Однак дехто мене таки здивував… Пані Стефанія… жінка помітно нервувала, жваво перебираючи пальцями, її погляд час від часу бігав стінами, а часте дихання свідчило про те, що їй не зовсім подобався наказ Валентини.