Глава 20

Я відчувала, як погляди цілком всіх у вітальні притискались до мого тіла, одразу розповзаючись та прилипаючи до шкіри. Навіть вперше побачила шалений подив пані Стефанії, в якої очі збільшилася так, що здавались ляльковими. Ізольда голосно вдихнула повітря, Віра теж дивилась, не кліпаючи, а Тата насупилась, явно не очікуючи такого оберту подій. І тільки пан Мартін, хоча ми вже скоротили дистанцію, перейшовши на «ти», дивився так, ніби здогадувався про все це.

Валентина Совкова, за отриманим у відділі купу років тому прізвиськом «Голка», нагадувала лейтенанта Коломбо з відомого серіалу, тільки це жіноча, набагато підступніша й грубіша версія. Вона носила виключно сіре або темно-зелене вбрання, обираючи переважно діловий стиль, однак у спідниці чи сукні, навіть на підборах її ніхто ніколи не бачив. Валентина мала досить коротко підстрижене волосся, сережки графських часів, які зазвичай передають у спадок, і найцікавіше – яскраву помаду на тонких вустах. Ну, а про її згубну звичку майже не випускати цигарку з рук, у відділі взагалі легенди ходили. Чому «Голка»? Бо впивалася на допитах так, що справді, наче під шкіру залазила, не залишаючи жодного шансу допитуваному щось приховати. Так, Валентина Совкова – вважалася однією з найкращих слідчих в області, була начальницею слідчого відділу, ще й позаштатною радницею голови місцевої ради. І найнеприємніше з усього – вона моя рідна тітка…

- Знаєш, Мелісо, а я навіть не сумнівалася, що зустріну тебе тут. – «Голка» знову дмухнула чималою порцією сірого мерзотного диму. – Тільки-но пані Стефанія розповіла про всі обставини, як я одразу собі сказала: там точно буде Меліса.

- І я не дуже рада зустрічі з вами, тьотю. – Вже передчувала, що зараз почнеться, проте встати й вийти – поки не здавалось найкращою ідеєю.

- Та хто б сумнівався! До речі, могла б і сама розібратися, чи вже остаточно розгубила навички, га?

- Відчепіться, будь ласка, від мене й робіть те, заради чого вас викликали. – Трясця! Я і не уявляла, що пані Стефанія звернеться саме до неї! О, жіночка ще пошкодує про це. Всі ми пошкодуємо. Методи моєї тітки – досить жорстокі, власне, як і вона сама.

- Вже й забула, що це ж я – погана. Це ж я бажала для тебе найгіршого, бо не схвалювала твій вибір. Ну, так, вертіти голою дупою перед камерами – набагато простіше, ніж злочинців ловити, правда, Мелісо?

Запізно. Почалося…

- Що?! То ти…

- Правильно, сонечко! – Валентина не дала Ізольді договорити, поступово наближаючись до мене. – Вона теж зі слідчого відділу. Бачиш, брязкальця рекламувати – не її призначення. – «Голка» розмовляла з нею, як з дурепою, моделей тітка ніколи не сприймала серйозно. – Щоправда, це було колись. Один провал і Меліса пішла зі слідства.

- Годі! Припиніть! Це не має ніякого значення! – дах мені таки зірвало.

- Ні, помиляєшся, має. Я от, наприклад, бачу, що твоїм колегам, чи б то подругам, цікаво дізнатись про твоє минуле. – Вона відверто натякала на Ізольду, яка дивилася з таким приголомшенням, наче я – не я. Хоча… подібні погляди були геть у всіх. А найогидніше, що свідком всього цього став і пан Сократ. Я так намагалася сподобатись йому, так прагла виправдати його високі оцінки, але тепер, споглядаючи, як емоційно чоловік закривав рот долонями, розуміла, що все зійшло нанівець.

- Я, звісно, перепрошую, однак на території маєтку сталося вбивство, до нього теж відбувались достатньо дивні події. Може годі влаштовувати бозна-що, а до роботи краще візьметеся? – Захар промовив несподівано і вкрай суворо. Напевно, я ще не бачила його таким. Очі зробилися темнішими, риси обличчя загострились, а погляд наполегливо притискав до стіни.

Це справило враження на всіх, окрім, звичайно ж, моєї вельмишановної тітоньки. Ні, цю фортецю дзуськи так проб’єш. На роботі її навіть людиною не вважали, радше – інопланетною істотою чи роботом.

Вона розвернулася, видула дим, від якого кашляти захотілось, та нахилила голову:

- Так-так, пан Захар Мартін, відомий парфумер, цукерник, власник близька сорока коней та улюблениць жіночих сердець. Встигли вже когось під себе покласти?

Від цього зухвалого запитання у Захара стиснулися вилиці, він продовжував невідривно дивитись на слідчу, однак вона вже спостерігала за поглядами інших, а вони, трясця їм в печінку, мимовільно надсилалися мені та Діні. Ось тут дійсно закортіло підвестися та вибігти, брови тітки вигнулись і застигли, вона й про цигарку свою забула. Цікаво, як тільки пані Стефанія терпіла це, бо нам від самого початку заборонили палити в маєтку, дівчата до спеціальної альтанки он вже нову стежку витоптали.

- Споганили тебе таки! Ти хоч знаєш, скільки в нього їх було? Тьху!

- Ви забагато собі дозволяєте! Припніть язика! – пані Одарка не витримала подібного нахабства і вступилася за свого друга. Проте Валентина, ніби не чула її, ні на кого не звертала уваги, тільки мене з’їдала своїми пронизливими дивоглядками.

- А я казала твоїм батькам, аби мізки тобі вчасно вправили, та хіба ж мене хтось послухав! Такий талант! Такий розум! Такі навички загубити! Проміняти на оці витребеньки перед своїми безглуздими камерами.

- Та ви що, сказилися взагалі?! – Тата гаркнула на всю вітальню, змушуючи тітку нарешті замовкнути. Її оченята швидко знайшли мою сусідку та вп’ялися в неї, наче малесенькі п’явки.

- А ось і пані Тетяна голос подала. Ну-ну. Ви вже розповіли всім, хто такий ваш дядько? Розповіли, що є спадкоємицею одного з найбільших модельних будинків в країні? Що через скандал, який розгорнувся навколо вас та вашої експодружки, були відраховані майже з найкращого університету на планеті? Це я так, поверхово, не переймайтеся, просто, аби всі зрозуміли, чому посідаєте провідні місця.