Глава 18

Наступного дня нас чекало нове випробування. Цього разу ми мали зображати богинь. Мені дісталася Феміда – богиня справедливості, правосуддя, законності та порядку. О, з нею я знайома досить добре. Я б сказала, що мені навмисно її дали, проте сама ж витягла картку з відповідним зображенням на жеребкуванні. У лівій руці вона тримає терези, в правій –  загострений з обох боків меч, а найголовніше – її очі зав’язані. Здається, що так простіше, бо і я ж тоді не бачитиму пильних поглядів суддів, особливо «декого» з них, враховуючи, що на мені майже прозора мантія для посилення естетичної насолоди. Але насправді все зовсім навпаки. Орієнтуватися у просторі з зав’язаними очима набагато складніше, а відпрацювати потрібно з усією потужністю, бо в мене просто немає права схибити, щоб не подарувати пану Захару чергову порцію задоволення від повчань.

Готувати нас почали одразу після сніданку, адже наші тіла підфарбовували у золотистий. Та і зачіски достатньо непрості, тож на образи витратили чимало часу. Однак мені це лише на користь зіграло, я поспілкувалася з нашими гримерами та стилістами, які мешкали в іншій частині маєтку, одна з дівчат сказала, що теж декілька разів чула досить дивні звуки, схожі на рух ліфта. Мені зааплодувати кортіло, бо це ж означало, що мої припущення можуть бути цілком реальними, і що ймовірність наявності тут потаємних проходів – дійсно велика. Тому не стільки за конкурс переймалася, як за те, аби Тата чимскоріше попросила пана Сократа дістати план будівлі.

Сьогодні я була першою. Локацію показали тільки на хвильку, щоб хоч запам’ятала, де більше світла. Судді якраз тільки всідалися, пан Мартін про щось довго розмовляв з Одаркою, а потім розвернувся і побачив мене. Чоловік в прямому сенсі цього слова застиг, його погляд втискався з такою силою, що я відчувала, як він мандрує тілом. Коли Захар опустився до грудей, які в моїй одежині, що на додачу ще й просвічувалася під променями сонця, видно ідеально, у чоловіка розтулилися вуста. Не знаю, напевно, я б мала відчувати сором чи збентеження, але відчуття вирували геть протилежні, мені подобався його стан, подобалося, що цієї миті він виглядав підкореним. Проте я вдала, що мене то зовсім не цікавить, і відвернулася до пана Сократа. А далі пролунала команда початку, тож я зосередилася на своєму завданні.

З кожною наступною фотосесією час минав швидше і швидше, мені здавалося, що я тільки починала позувати, як фотограф вже дякував за співпрацю. Цього разу й образ свій змивати не хотілося, виглядала я дійсно неперевершено. Як не тікала від Феміди, але сьогодні ми з нею вийшли гарними напарницями.

Дивно, але результати нам не оголосили, сказали, що повідомлять трохи пізніше, і це знову буде черговим сюрпризом. Якщо чесно, допекли вони вже зі своїми сюрпризами, але щось казати організаторам сенсу зовсім ніякого нема. Проте відгуки про свою працю я отримала чудові, навіть від прискіпливого пана Захара. Ох і поглядом він дивився на мене, якимсь змішаним поглядом, де вогонь поєднувався з кригою. Краще б мені й під час його монологу очі зав’язали, але вислухала я чоловіка з цілком кам’яним виразом обличчя, а подякувала так і взагалі, майже відвернувшись. Це пана Захара чи то знітило, чи то розізлило, аж брова стрибнула, однак я залишилася непробивною.

Після закінчення випробування ми вже традиційно пішли на вечерю. Всі бурхливо обговорювали Аліну, яка, до речі, сьогодні до нас приєдналася. Дівчина часто зиркала в наш бік, напевно побоюючись, аби ми не розбовкали про її заброньоване місце серед переможниць.

- Нумо розіграємо її? Може розуму трохи додасться.

- Ні, Тато, нехай собі. То її життя. Ти краще скажи, коли план маєтку попросиш?

- Та вже попросила! Уявляєш, як на мене дивився Сократ? Вирішив, ніби я несповна розуму.

Я розреготалася, але на душі посвітлішало, що моя дивна сусідка таки дотримала слова.

- Про що ви тут шепочетесь? – до нас з філіжанкою чаю приєдналася Ізольда. Поглядала вона з підозрою. Я розумію її, бо з Татою в мене більше розладів було, ніж злагоди. Проте остання пригода якось зблизила нас, чи що, навіть спільні таємниці з’явилися. Хто б міг подумати!

- Про те, що пан Захар збайдужів до Меліси. Он як з Діаною цвірінькають. Ще трохи й вона йому залізе до…

- Тато! – я штурхнула її в ногу. Здається, зараз порозумінню настане кінець, хоч вона мала рацію, Діана вже де тільки не водила своїми руцями по Захару, а очима просто безсоромно з’їдала його. Я відвернулася, спостерігати за цим зовсім не хотілось.

Вирішила сходити за кавою. Однак тільки натиснула на кавовому апараті комбінацію кнопок, щоб посмакувати лате, як позаду почулися голоси двох голубків. Трясця! От ще вислуховувати мені їх не вистачало!

- Захаре, ви – найсправедливіший суддя. Та ще й коней обожнюєте. Прямо, як і я. Може, ми з вами якось могли б прогулятися вдвох верхи?

Ах, вона ж підступна! Хитрий хід, справді хитрий. Вдруге під лопатками неприємно вкололо, це ж, напевно, чоловік їй до того дубу запропонує проїхатися, до якого спочатку мене кликав. Чогось стало настільки дратівливо, що я не витримала. Не знаю, що на мене найшло, та я різко розвернулася, а коли проходила повз пана Захара, ніби ненавмисно спіткнулась та вилила всю каву на нього… Діана заверещала і відскочила, проте пан Мартін лише смикнувся ледь помітно, роздивляючись, куди потрапила кава. А вона була й на сорочці, й на штанах, і навіть на черевиках.

- Ой, пробачте. Я такою незграбною буваю. Не гнівайтесь на мене. – А тоді схопила декілька серветок і вклала Діані в руку, яка дивилася з приголомшливим виразом обличчя. – Ось, тримай. Треба витерти каву, особливо там, внизу на штанах. Ще раз перепрошую. – Я думала пан Мартін злитиметься, однак і тут не вгадала. Вуста чоловіка розійшлися в усмішці, він провів по мені чіпким поглядом, а тоді багатозначно знизав бровою та декілька раз кивнув. А бодай цьому парфумеру-цукернику! Він про все здогадався. І чого я спочатку зробила й тільки потім подумала? Поквапилась віддалитися від них. Щоправда, Тата мені про це забути не дала, тролила мене цілий вечір, а коли ми зібрались в кімнаті Ізольди, намагалася пародіювати кожного учасника тієї незручної ситуації. Хоч і отримала від мене подушкою, проте маю зізнатися, виходило в неї чудово. Непоганий був день. Невже все почало налагоджуватись і моє бажання, аби поїхати геть, відкладається?