Глава 14

Його помічник вивів нам трьох коней, серед яких був і Схід. Він одразу впізнав мене, адже сам перший наблизився та поклав голову мені на долоні.

- Я і не сумнівався, що ви сподобаєтесь один одному, – пан Захар змовницьки підморгнув. Проте я вдала, ніби нічого не помітила, і зосередила всю свою увагу на Сході. Чоловік по черзі допоміг дівчатам осідлати своїх скакунів, а потім підійшов до мене, однак я поквапилась віддалитися:

- Мені не треба допомагати, дякую, та я вмію сама.

Але пан Захар знову вперто наблизився і майже пошепки промовив, щоб інші не почули:

- Якщо мені не зраджує пам'ять, ви ж не мали змоги займатися верховою їздою?

- Так. Але це не означає, що я ніколи не їздила верхи. – Промовила й одразу вправно заскочила на коня. Гарно вийшло, наче у фільмі. Чоловік став серйозним, він якийсь час пронизливо дивився прямо в очі, а потім повернувся до дівчат і почав розповідати про особливості прогулянки верхи та про наш маршрут загалом.

Через десять хвилин пан Захар, його помічник, я, Ізольда та Лєра вирушили у нашу невеличку мандрівку. Сьогодні панувала особлива атмосфера, адже навкруги володарював густий туман. Він неспішно огортав дерева своїми напівпрозорими крилами, таємничо перетікав у різні форми, заворожливо стелився по землі, тому складалося враження, наче ми подорожуємо небесними хмарами.

В лісі господарювали тиша та спокій, чутно тільки було, як пташки перелітають з дерева на дерево, інколи влаштовуючи перемовини. Аромат навколо кружляв надзвичайний: свіжий, м’ятний, з домішками різнотрав’я та хвої, а повітря чисте-чисте, завдяки йому і самі думки очищалися. Від ходи коней шурхотіло листя та потріскували сухі гілки, що нагадувало кадри з кінострічок про минулі часи.

Ми виїхали на стежку, обабіч якої дерева вгорі так сплелися, що утворили справжній тунель. Здавалося, ніби до країни Див прямуємо, як Аліса з відомої казки. Пан Захар розповідав, що багатьом деревам цього лісу за триста років, а ще розказав цікаву історію, немов деякі з них здатні пересуватися у просторі. Начебто вчені-дослідники не один раз наступного дня не могли знайти дерево, яке до цього точно зафіксували на певній місцевості. А згодом знаходили його, однак вже зовсім в іншому місці. Вигадка ж, напевно, але в чоловіка виходило розповідати якось манливо, наче в телепрограмі про містику. Таємничі загадки тільки дужче розпалювали нашу цікавість та жагу до пригод, тож всі з захопленням слухали.

Дівчата порівнялися з помічником пана Захара, який їхав попереду, та ми зі Сходом вирішили до них не приєднуватися, кортіло не поспішати й насолодитися навколишньою красою, не відволікаючись на розмови. Але зробити мені цього не дали.

- Мелісо, ви продовжуєте на мене ображатися? – пан Захар трохи пригальмував і тепер його кінь крокував поряд з моїм.

- Ні, не розумію, чому ви так вважаєте?

- Бо ви мене уникаєте.

Який здогадливий! Ага, так я і зізналася!

- Вам здалося. – Я намагалась довго не затримувати на ньому погляд і просто мило, але відсторонено усміхатися.

- От навіть зараз, ваша усмішка – геть нещира, Мелісо. – Сам чоловік виглядав серйозним і, на відміну від мене, майже не відводив очей. Та нехай хоч дірку протре, я все одно вперто гнула свою лінію далі:

- Не знаю, чому ви так вирішили, проте це помилкове враження.

- Навряд. Я ніколи не помиляюся у своїх відчуттях. Будь-яка помилка на цьому особливому тонкому рівні може дорого вартувати. Це як у парфумах, одна краплинка не того аромату здатна зіпсувати всю його філософію, тож треба бути впевненим, що і куди додаєш. – Чим більше пан Захар ось так спокійно говорив, тим сильніше чомусь хотілося його слухати.

- І яку філософію сповідуєте ви у своїх творіннях?

Чоловік поглянув на мене з неприхованою зацікавленістю:

- Чи можу я вважати це нарешті проявом уваги з вашого боку, Мелісо?

Мені хотілося усміхнутися, і цього разу справді щиро, але я стрималась, ні, йому своєї усмішки точно не подарую:

- Я просто запитала про філософію ваших парфумів і все.

Пан Захар уважно сканував мене поглядом, наче хотів влізти до моїх думок. Він став ще серйознішим і дещо задумливим.

- У кожного парфуму своя філософія та своя мета. Я ніколи не повторююсь, прагну створювати щось нове й унікальне. Знаєте, з яким ароматом асоціюєтесь у мене ви?

- Тільки не кажіть, що з ароматом квітки меліси? Хоч я його й обожнюю.

Чоловік усміхнувся:

- Яскравий унісекс. Терпкі, трохи колючі, розкішні амброві й тонкі пудрові ноти. Свіжі та благородні парфуми з вишуканим гучним шлейфом. Аромат, що одразу підкорює і запам’ятовується назавжди.  

Під його проникним поглядом промовлені слова викликали гарячу хвилю, що одразу торкнулася шкіри. Це мене спантеличило. Я давно не відчувала такої енергетики у чоловіків. Махнула головою та поглянула на дерева, аби трохи відволіктись.

Ми почали підійматися вгору, а потім виїхали на широку галявину, де головним сторожем був дужий, височенний, об’ємний, розлогий дуб. Кінь пана Захара так сильно наблизився до Схода, що нога чоловіка вже торкалася моєї ноги.