Глава 12

Всі знову приголомшено загомоніли. Пані Стефанія приклала долоню до чола, а пані Анна схопилася руками за щоки, вона взагалі була схожа на білу скатертину. 

- Після огляду я вас покличу. – Лікарка миттєво поквапилась вниз. Всі проводжали її поглядами, аж поки вона й не зникла.

Я відчула, як щось неприємне і моторошне завертілося всередині. Краєм ока помітила налякану Каріну, здавалося, що вона думає, ніби це теж зробив привид.

Несподівано пані Стефанія підійшла до ножа та підняла його. Вона з кам’яним обличчям розвернулася до нас:

- Може мені хтось пояснить, як це розуміти?

Всі мовчали. Зиркали одна на одну та мовчали. І тут вже я не витримала:

- Аріно, ти нічого не хочеш сказати?

У дівчини одразу спалахнули очі, вона розправила своє довге волосся та байдуже склала руки:

- А що я маю…

- Аріно, це вже не жарти. Говори правду!

Погляди дівчат металися від мене і до Аріни, ніхто не розумів, що відбувається.

- Пані Аріно, про що говорить пані Меліса?

Та невдоволено пустила очі під чоло.

- Пані Аріно!

- Це Аліна взяла ніж. Ми ним відчиняли двері на лоджію, щоб палити там вночі.

Якщо наша наглядачка і не дозволяла собі лаятися чи якось нечемно висловлюватись, то зараз вона ледь стрималася. Було видно неозброєним оком, що жіночка ладна застрибнути на Аріну та перекусити їй горлянку просто на очах у всіх.

- Після обговорення ваших результатів матимете серйозну розмову зі мною, шановна! – Пані Стефанія стиснула руки в кулаки, вона своїм поглядом хіба не розтерла Аріну по стіні. Зрештою жіночка напружено видихнула та звернулася вже до всіх нас, – дівчата, я розумію, що обставини склалися досить дивні, але прошу вас все ж заспокоїтися і вийти до суддів. Ви самі бачили, які поважні люди там чекають, я звичайно поясню їм справжні причини відсутності Аліни, однак трохи пізніше, наразі закінчимо цей день без детальних з’ясувань, гаразд? – пані Стефанія поставила риторичне запитання, бо не стала чекати відповіді й попрямувала вниз.

Ми перезирнулися між собою і теж поплентались слідом, над всіма панував суцільний стан розгубленості.

- «…без детальних з’ясувань…», як це взагалі розуміти? Тут кримінальне провадження порушувати треба, а вона так говорить, наче то дрібничка якась! – Лєра – перша з нас прокинулась та почала тихенько бурчати. Хоча вона у всьому мала рацію.

- Може це жарт якийсь? – пролунало поряд зі мною від дівчини, на ім’я Марія.

- Ну, такий собі жартик, якщо чесно. З Аліною справді могло статися невиправне.

- А може нещасний випадок? – Марія дивилася своїми виразними наївними очима і мені зовсім не хотілося порушувати її світлі уявлення про людські наміри.

- Можливо. – Я відповіла одним словом, аби не розвивати цю тему далі.

- Я так і не зрозуміла, вони хочуть, щоб ми взагалі не звертали уваги на те, що сталося? – наступною оговталась Діана, яку також не влаштовувала подібна ситуація. Та кого вона влаштовувала? Хіба Аріну.

- А ти уяви, скільки грошей вони сюди вгатили, як гадаєш, що їм важливіше? – прямолінійність Тати була досить влучною. І ця риса мені в ній подобалась. Принаймні вона жила в реальності, а не у світі, що зазвичай транслюють по телевізору.

Питань нам залишили купу, а от відповідей – жодних. Та попереду ще зустріч з суддями, а також результати першого випробування, туди думками й перемістилися.

На вулиці на нас чекали двадцять стільців. Для Аліни стілець теж поставили, хоча її не буде. Напроти сиділи судді, а неподалік знаходилась дерев’яна платформа, яка освітлювалася ліхтарями. Пані Стефанія повідомила, що виходити до платформи ми маємо за тією ж чергою, що і під час фотосесії.

Пані Одарка взяла перше слово. Жіночка привітала нас і подякувала за старання. Сказала, що всі дівчата впоралися гідно, а деякі справді вразили. Ну, а далі, власне, перейшли до обговорення результатів кожної. Висловлювалися судді по черзі, називали сильні сторони та слабкі, визначаючись з оцінкою від одного до п'яти, а потім все підсумовували та говорили остаточну кількість балів.

Першою дівчиною, яка отримала максимальний результат і приємні відгуки від суддів, була Ізольда. Вона дійсно розумничка, я впевнена на всі сто відсотків, що світлини з нею виходять просто надзвичайні.

Переймалася, аби й мені не осоромитись, я не прагнула першого місця, моєю головною метою було – сподобатися пану Сократу, хоча маю зізнатись, отримати гарні відгуки за свою роботу, також неабияк кортіло.

До платформи я вийшла рішуче, але ця рішучість – лише зовні, всередині ж навпаки, ніби маленькі голки рухались. Першою про свої враження почала розповідати пані Одарка. Жіночка розхвалювала мене, не шкодуючи приємних слів. Вона нагородила найвищим балом і моя хитка впевненість відчутно зміцніла. Далі свою оцінку дала відома модель Вероніка. Я не очікувала від неї високих балів, бо маю не ідеальні модельні параметри, хоча ті принципові лише для подіумних моделей, а для тих, хто позує перед об’єктивами камер, вони зазвичай не мають великого значення. Сподівалася принаймні на четвірку. Але я помилилась, пані Вероніка також залишилася у захваті від моєї роботи й поставила найвищий бал. Впевнена, моє обличчя сяяло, мов сонце влітку, як хоч не обпекла усіх навкруги. Та наступним слово взяв пан Сократ і всю мою наснагу, як вітром здуло. Чоловік виглядав досить серйозним, він якийсь час мовчав, а в мені все переверталося від очікування. Однак його вуста несподівано розійшлися у задоволеній усмішці, пан Сократ сказав, що я була однією з найяскравіших на першій фотосесії, і мою світлину він обрав для свого агентства. Ну, і звісно дав третій найвищий бал. Не знаю, які сили втримали мене на землі, бо здавалося, що я можу злетіти прямісінько до небес. Відчуття, які вирують в тобі, коли отримуєш те, чого так сильно прагнеш, не змалювати словами. Гадаю, очі в мене аж палали!