Глава 11

Я так перевтілилася та захопилась своїм образом, що навіть не помітила, як сплинув мій час. За палахкотливими й задоволеними очима фотографа, я зрозуміла, що з завданням впоралася. От якби ще й очі суддів побачити, особливо пана Сократа, було б взагалі чудово, але такої розкоші не дозволили.

Пані Стефанія подякувала, потім мені швидко подали ковдру і тепле взуття, а далі я вже прямувала до маєтку, не відчуваючи окрім холоду, взагалі більше нічого. Ось тут я тремтіла так тремтіла, зуб на зуб не лягав. Коли, можна сказати, забігла до кімнати очікування, Ізольда миттю підскочила та одразу ж почала мене розтирати, аби я швидше зігрілася. Добре, що тут можна було випити гарячого чаю, бо повернути тепло всередині – кортіло якнайскоріше.

Чекати довелося довго. Разом з нами чекала й пані Анна, яка підбадьорювала всіх учасниць, аби не так сильно помічався час. Тут нас знову приводили до ладу, робили значно стриманіший макіяж, сушили волосся та навіть пропонували одяг, якщо комусь хотілося розмаїття.

Дівчата поверталися після фотосесій з різними враженнями та емоціями. Єдине, що залишалося незмінним – це ім’я пана Мартіна у всіх на вустах. Я чудово розуміла, чим він причарував, харизма і таємничість цього чоловіка давали своє. Та все ж неабияк насторожував його вчинок, нащо було мені брехати? Чи то у суддів забаганка своєрідна – дотримуватись інкогніто до першого завдання?

Взагалі я звикла не довіряти людям, особливо публічним, які мають багато можливостей і часто дивних примх. Якось завжди намагаюся триматись від них на відстані, тож не здивуюся, якщо це інтрига така чи просто підступний задум. Дивний цей пан Захар, справді дивний.

Останньою увійшла Тата. Після неї ми чекали ще півтори години, напруження та знервованість у всіх зросли до такої межі, що жодна з нас не відчувала вже ані втоми, ані голоду, ані бажання поспати.

Коли до нас нарешті завітала пані Стефанія, ми ледь танцювати не почали. Вигляд вона мала… на диво задоволений.

- Вітаю, дівчата. Маю сказати, що приємно вражена, ви впоралися з першим завданням досить непогано. Зараз я б попросила вас одягнутися і вийти до суддів, аби ми могли обговорити результати. До речі, а де пані Аліна?

Ми всі почали обертатися. І дійсно, Аліни з нами не було.

- Пані Аріно, куди поділася ваша сусідка?

- А я звідки знаю? Коли я повернулася, мені сказали, що вона вийшла до вбиральні.

- Анно?

- Так, справді, Аліна казала, що пішла до вбиральні, просто чомусь довго звідти не повертається. Я... вибачте, я трохи втратила контроль над часом..., – пані Анна розчервонілася, ніби томат, – зараз швидко навідаюсь до вбиральні й дізнаюся, чи все гаразд. – Ага, здається, дехто більше боїться пані Стефанію, ніж ми. Проте повернулася Анна майже одразу, вона мала вкрай розгублений вигляд:

- Вибачте, її нема у вбиральні.

- Як це нема? Я ж заборонила виходити кудись ще! – очі пані Стефанії суворо спалахнули.

- Може вона до себе пішла?

- Так, пані Віро, можливо, але я заборонила покидати цю кімнату! Нагадую, вам дозволялося виходити лише до вбиральні. Мені що, і туди вас у супроводі охорони відпускати? – помітно, як нашу п’яту таємничу суддю дратував факт порушення правил. – Через це доведеться затриматись. Я зараз попрошу Дмитра сходити за нею. Пані Анно, будьте тут з дівчатами, аби комусь ще не заманулося погуляти перед оголошенням результатів! Тільки уважніше за ними дивіться, а я повернусь і вигадаю щось для колег. – Стефанія емоційно махнула руками та пішла, гучно цокаючи підборами.

- Цікаво, куди це поділась подружка Аріни? Палити знову конче приспічило?

- Ти про що?

Я миттю схаменулася, хоч і трохи запізно, адже нікому не розповідала про нічні витівки на лоджії Аріни й Аліни. Як двійнята, це ж треба! Навіть Ізольді не казала.

- Сьогодні за вечерею розповім. Якщо вона в нас, звісно, буде. – Подруга не відрізнялася допитливістю, та як вже цікавитиметься, слова свого дотримаю і розкажу. Можливо, і про те, що вона – сновида згадаю.

Дмитро, один з охоронців, якого нещодавно на моїх очах ледь не з’їла Лєра у пристрасному поцілунку, незабаром повернувся та повідомив, що Аліни в її кімнаті також нема.

- Як нема? Вона ж до першої десятки потрапила, де б її так довго носило? – дівчина обурювалася дужче за всіх, вона хотіла якомога швидше дізнатися результати, а ми лише воду по горнятах переливали.

Вигляд Дмитра одразу змінився, кам’яне обличчя, ніби вітер злизав, а погляд зробився м’яким-м’яким. Чоловік нічого не промовив, лише своїми дужими плечима знизав. О, здається, «хтось» серйозно запав на Лєру.

- Аріно, ти хіба не хочеш також пошукати?

- Мені що, робити більше нема чого? Як така розумна, піди й сама пошукай!

- Гарна ж ти сусідка, нічого не скажеш.

- Та мені до глибокої канави, ми тут всі конкурентки!

- Хробака тобі в рота!

- Лєро! Аріно! Припиніть негайно! Не вистачало, аби пані Стефанія чи хтось із суддів це почув! – Анна вдруге підвищила голос на когось, окрім Тати. Помітно, що вона хвилювалася через Аліну, бо в першу чергу їй по шапці надають за те, що не додивилась і дозволила тій кудись подітися.