Глава 8

Прокидатися було складно, таке відчуття, що я і не засинала взагалі. Голова, руки, ноги здавалися такими важкими, що просто не хотіли підійматися. Тата вже сиділа на ліжку й повільно розминала шию. Ми перезирнулися, але нічого одна одній не сказали.

На сніданок спустилися разом, продовжуючи мовчати. Лише, коли увійшли до світлої просторої кімнати, де було багацько круглих столиків, розрахованих на чотири особи, я все ж порушила тишу між нами:

- Тут присядемо? Ти не проти, якщо до нас приєднаються Ізольда і Віра? – помітно, що Тата здивувалася моїм запитанням, але кивнула в знак згоди та попрямувала слідом за мною до столика. Насправді все просто, після бурхливої ночі мені не хотілося ще й зараз бити горщики. Хоча Тата на це дійсно заслуговувала за ту витівку з ключем.

Здавалося, що не тільки я майже не спала вночі, інші дівчата також виглядали, ніби сонні мухи. Віра з Ізольдою навіть спізнилися трохи. Побачивши подругу, я мимовільно смикнулася, бо спогади про її «нічні блукання» одразу виринули на поверхню. Говорити Ізольді чи краще не треба? Відомо їй взагалі, що вона сновида?

Дівчата з недовірою поглядали на Тату й були досить обережними в словах, придивляючись до моєї реакції. Але, побачивши спокій з мого боку, вгамувалися і самі.

Останніми до кімнати увійшли Аріна, яка кульгала аж занадто показово, та її сусідка, імені якої я й досі не знала. Сьогодні Аріна розпустила своє світле волосся, а до цього я і не помічала, яке воно в неї довге та доглянуте.

Коли всі нарешті повсідались, нам відкрили доступ до столиків з їжею. Форма обслуговування передбачала «шведський стіл», тож зранку ми самі могли обрати, чим поласувати.

Снідали всі переважно мовчки, кожна обдумувала щось своє, хоча здогадуюся, що думки були саме про перше завдання.

Невдовзі до кімнати увійшли Стефанія та Анна. В обох на обличчях, наче фарбою намальовано, що нічого гарного вони нам не збираються говорити.

- Вітаю, дівчата. Закінчуйте, будь ласка, зі сніданком, далі на вас чекає невеличка екскурсія маєтком і його околицями. Потім маєте півтори години спортивних занять, годину вільного часу, обід, а далі прямуєте на примірку, макіяж і зачіски для вашої першої фотосесії. Але перед цим…, – пані Стефанія зробила загрозливу павзу, – але перед цим нам з вами треба дещо з'ясувати. – Жінка підійшла ближче.

- Якщо хтось з вас вважає себе занадто дотепною і гадає, що правил для неї не існує, одразу скажу, я не жартувала вчора, коли попереджала про покарання та виключення.

Ми всі перезирнулися. Здається, ніхто нічого не зрозумів, хоча я згадала про «декого» на лоджії. Невже пані Стефанія так швидко дізналася, що дівчата там палять? Може в маєтку камери спостереження є?

Жіночка, не зволікаючи, пояснила:

- Вночі з кухні зник ніж, якщо котрась з вас подумала, що ми не помітимо, то ви помилилися.

Тут навіть передати складно, з якою швидкістю всі погляди кинулися до Тати.

- Гей! Чого всі повитріщалися? Я свій ніж ще вчора віддала, іншого не маю, запитайте он у тих, хто речі мої перевіряв. – Тата махнула головою в бік Анни. Та миттєво смикнулася, але підтвердила, що під час перевірки речей дійсно нічого такого не виявили.

- Те, що в тебе не знайшли ніж, не означає, що його дійсно ніде нема. – Аріна, наче навмисно підбурювала, продовжуючи їсти виноград і зверхньо посміхатися Таті.

- То може ти сама перевіриш? Ходімо після сніданку до мене у кімнату, поглянеш. Чи ти тільки базікати здатна?

- Тато, вгамуйся, не чіпай її! – я спробувала заспокоїти свою сусідку, бо ті шалені очі вже палали, немов Світоч Зарти. Ізольда з Вірою спантеличено дивилися на мене, ніхто не очікував, що я так розмовлятиму з Татою, на хвильку, що я ВЗАГАЛІ з нею розмовлятиму. Але вона точно не брала ножа, бо міцно спала сьогодні вночі, тут вже я стовідсотковий свідок. Та й кімнату нашу я замкнула своїм ключем, якого сховала потім під подушку. А Тата свій поклала до сумки, я бачила. Якби вона вночі почала його шукати, я б це почула й прокинулася. Ні, Тата навряд кудись виходила. Чого не скажеш про Аріну та її сусідку.

- Я до хворих на голову не наближаюся. – Аріна і ще декілька дівчат пихато засміялися.

- Пані Аріно, припніть язика…

- Хворих на голову, кажеш? Ну, тоді тримай від хворої! – Тата схопила декілька мандаринів і зі всієї сили жбурнула ними в Аріну. Фрукти влучили в плече та голову дівчини, від чого вона заголосила, наче навіжена. Її сусідка підхопилася, взяла гроно винограду і жбурнула ним в Тату, але промахнулася і потрапила в Ізольду. Тут і Віра не загальмувала, вона цим горном одразу поцілила назад в сусідку Аріни. Ще трохи й в нас почався б справжній «фруктовий» шторм, але суворий та неймовірно гучний голос пані Стефанії змусив усіх миттєво вгамуватися:

- Ану швидко повсідалися по місцях! Негайно! – здалося, що й скло на вікнах задрижало від її натиску. А погляд аж палав.

- Отже, Пані Аріна, пані Аліна, пані Тетяна та пані Віра – ви покарані за порушення дисципліни. Будете останніми в черзі на першу конкурсну фотосесію. А тепер годі снідати, бачу, що вже наїлися, тож чекаю на всіх вас у вітальні. – Жіночка лише, коли договорила, кліпнула один раз, а тоді розвернулася і пішла геть.

- Ох, дівчата, ну що ж ви так? – Анна помотала головою, – перший день, а вже покарання собі заробили. Не жартуйте зі Стефою, вона впливова, вимоглива й занадто сувора жінка, не беріть нічого без її дозволу, інакше усуне вас від участі в конкурсі за мить. – Анна зиркнула на вихід і, коли впевнилася, що там нікого нема, прошепотіла нам, – вона одна з організаторок. Тільки тсс!