Глава 3

Тиша в автобусі розросталася та плелася, наче чарівний в’юнкий плющ по стінах паркану. Але вона тиснула, невимовно тиснула, це відчувала я і ця криклива невихована пані, що дивилися на мене так, ніби зараз застрибне й вкусить. Та хто їй дозволив би те зробити, га? Наївна, вже далеко не один раз в житті мені доводилося таких на місце ставити, бо вони ж слів нормальних не розуміють і далі свого, на їхню думку, ідеального носа геть не бачать. Хоч я і не фанатка сварок та суперечок, але вже стала на це вугілля, що тліє й пече, тож довелося стояти до останнього.

А от пані Анну навіть шкода було, вона зовсім не знала, що з нами робити. Жіночка розгублено хапала ротом повітря, не тямлячи, що говорити та як нас, зрештою, вгамовувати.

– Слухай, ти... – незнайомка завела свій вказівний палець і, ніби хотіла брудних слівців мені напатякати, але її вмить перебили:

– А ти не тикай, бо дотикаєшся! – це несподівано пролунало десь позаду, та я не оберталась, адже була зосереджена на тому пихатому дівчиську.

– Тю, а що такого, подивитися вже не можна, чи що? – хтось теж неочікувано доєднався до нашого зіткнення.

– Меліса – молодець! Нема чого витріщатися! – це крикнула Діана, її голос я впізнала.

– А сама ти не витріщалася?

– Ану швидко стулили свої пельки! – здається, ми всі разом одночасно підстрибнули, а пані Анна аж долоні до вуст притисла. За спиною вискочні зненацька з’явилася Тата. Не знаю, чому, та від її вигляду шкіра аж мурахами вкрилася. Минулої нашої зустрічі дівчина привернула мою увагу своєю сміливою зовнішністю, але цієї миті вона була інакшою, в її очах рухалося щось дике та вкрай непідкорене, Тата виглядала досить вороже, як на мене. Ні, це вже не та загадкова і напрочуд цікава особа, яка одразу перепросила, коли ми з нею зіштовхнулися у дверях, тепер вона нагадувала справжній буревій, який здатний знести на своєму шляху цілком все. Ну, що ж, чудово просто! Тільки схильних до агресії нам в конкурсі й бракувало.

– Вже час рушати, а ви, немов в курнику! Голова від вас розболілася!

Ніхто їй нічого не відповів. Анічогісінько. Всі змовчали. Всі, окрім «королеви»:

– І що за опудало це репетує? Ой, а низьке яке опудало, що ти взагалі тут забула, крихітко? Цей конкурс для моделей, а не… –  та далі невігласка не договорила. Тата повільно наблизилася до неї, пронизуючи поглядом наскрізь. Я думала вона їй зараз в горлянку вчепиться, чесне слово! Їх відділяли всього декілька сантиметрів одна від одної. Дивачка не промовила, вона хижо прогарчала в обличчя конкурентці:

– Я сказала – пішла і сіла.

Впевнена, ледь не в кожної з нас щелепа відвисла. Навіть невігласка не одразу знайшла, що сказати.

– Ціпонько, послухай, краще тобі зараз покинути конкурс, бо зганьбишся на першому ж завданні, а всі інші… – але тут відбулося те, про що я встигла лише подумати. Татина рука вмить обхопила шию невігласки, це сталося так швидко, мов кидок кобри. Я подібне тільки у фільмах і бачила.

До Тати одразу підскочила перелякана пані Анна, вона намагалася прибрати руку дівчини від «королеви», яка з жахом теж докладала всіх зусиль, аби позбутися долоні, що стискала її горлянку. Однак Тата тримала міцно. Вона виявилася не на жарт сильною, впевнена, ніхто з нас і не уявляв, що аж настільки.

Якщо відверто, я розгубилася. Та й інші дівчата також, повстававши зі своїх місць та роззявивши пельки. Невігласка почала кашляти, вона за дрібку секунди розчервонілася, раз за разом гепаючи по залізній руці Тати.

– Тетяно, ану відпустіть її негайно! Ви що таке робите! – проте офіційний тон пані Анни залишився проігнорованим, рука Тати навіть не поворухнулась.

– Та в неї вже вуста скоро посиніють, годі тобі, відчепися! – я підхопилась і хотіла було пролізти повз Ізольди, як мене пронизали шалені очі… Так, вони дійсно в Тати виглядали шаленими, я таких ще не бачила. Невже ця дивачка – справді несповна розуму? Або ж вона хоче подібним способом позбутися конкуренції, просто залякує, щоб до неї навіть і не підходив ніхто. Ну, якщо це тактика така, то з цим дівчина прорахувалася, напевно тепер її усунуть від участі взагалі.

Тата спочатку обпекла поглядом мене, а потім зиркнула на Ізольду, яка так смикнулася, що аж сидіння затремтіло. Цієї миті дивачка нарешті відпустила «королеву», продовжуючи переводити між нами вперті погляди. Та чимдуж кашляла, торочачи щось про поліцію.

– Все правильно, викликайте поліцію! Вона ж небезпечна! – якась дівчина наважилась втрутитися, проте Тата поглянула на неї такими вбивчими очима, що та й оніміла, я, можна сказати, своєю спиною відчула її колючий страх.

– Дівчата, вгамуйтеся, будь ласка, ніхто не викликатиме поліцію після кожної вашої суперечки. А таких знаєте ще стільки буде?

В мене подих перехопило… Серйозно? Виходить, хапати за горлянки – то звичайна справа? Чи як? А може наш конкурс насправді на тому й побудований, аби якомога більше скандалів відбувалося, щоб потім яскраво змалювати все в соцмережах? То от, як нас попередньо обирали? Щоб характери відповідали задуму? Після слів, промовлених нашою безхребетною координаторкою, в мене трохи розплющилися очі, я вже починала шкодувати, що вирішила взяти участь. Гадала, ми змагатимемося перед об’єктивами фотокамер, а не шоу з цього влаштовуватимемо, яке стане зрештою чиїмсь добрячим заробітком.