Глава 1

- Ми в захваті від вашої роботи, пані Мелісо. Як завжди професійно, впевнено, а результати – понад наших очікувань.

Я у відповідь усміхнулася та вкотре подякувала світловолосій жіночці у вузьких окулярах, яка безупинно розхвалювала мене останні десять хвилин.

- Не знаю, чи вдасться вмовити вас, але ми б хотіли запропонувати... дещо надзвичайне. – Пані Ліза рішуче видихнула, наче на іспит мене проводжатиме. – Топові модельні агентства нашого міста спільно організували невеличкий конкурс з можливістю у разі перемоги укласти на пів року з одним із них вигідний контракт. – Жіночка підморгнула мені, натякаючи, що контракт пропонують дійсно вигідний, це не приманка якась. Дивно, я ще не чула, щоб наші модельні агентства влаштовували конкурси. Хіба що давно. І давно – це років так з десять. Принаймні на моїй творчій пам’яті жодного не було.

- Он як? А можна докладніше?

Пані Ліза помітно збадьорилась, побачивши мою зацікавленість, вона махнула руками та почала завзято розповідати:

-  Ідея полягає в тому, щоб обрати двадцять фотомоделей, які разом з замовниками та знімальною групою зупиняться в чарівному заміському маєтку «Бордовських», що розташований прямісінько серед лісу. Там така природа повинна я вам сказати..., затамуєте подих, коли опинитеся на місці. Але щодо головного. Вас будуть фотографувати впродовж двох тижнів на різних локаціях, враховуючи тематику, що оберуть замовники. Дівчата, які впораються з поставленими завданнями найкраще, і розділять між собою три переможні місця. Тож маємо невеличке змагання і разом з тим чудову нагоду заявити про себе на новому рівні, бо замовники відомі й впливові люди. А в поєднанні з відпочинком на свіжому повітрі, що може бути краще? Гарантую, сумувати там не доведеться. То як вам? Погодьтесь, пропозиція варта уваги.

Пані Ліза поводилась, наче рієлторка, яка намагається продати мені квартиру. Жіночка з таким нетерпінням чекала моєї відповіді, здавалося, що зараз вже і за руку смикати почне. Я розуміла, що вона наполегливо бажає бачити мене в переліку двадцяти учасниць. Воно й не дивно, зараз кожний хапається за щось цікаве і будь-якому бутику стане в пригоді, якщо модель, яка рекламує його одяг, братиме участь в подібних заходах. Адже ця подія буде у всіх на вустах, її скрізь обговорюватимуть.

Та чи потрібно воно особисто мені? Сказати, що в мене замало роботи, я точно не можу, бо рекламних фотосесій заплановано на декілька місяців вперед. Певну популярність у своїх колах я вже здобула, адже багато хто вважає мене досить успішною фотомоделлю. Репутацію маю бездоганну, досвід роботи у нас і за кордоном, навіть пощастило декілька раз прикрашати обкладинки відомих журналів. То навіщо мені лізти в цей конкурс? Потішити своє самолюбство? Та нема в мене його. Просто я відповідальна, цілеспрямована та вмію працювати на камеру, цим і завдячую своєму успіхові, а не тому, що сама від себе шаленію. Там же доведеться відкрито конкурувати з іншими, а подібне взагалі не для мене. Звісно, в разі чого за себе постояти я зможу, але працювати в таких умовах надзвичайно складно. А, враховуючи, що я завжди прагну гідного результату, краще відмовитися й поберегти свої нерви.

Що я, власне, і зробила:

- Щиро дякую вам за пропозицію, однак в мене забагато роботи.

Та пані Ліза й не думала зупинятися:

- Графіки можна скорегувати, це ж всього два тижні. – Вона продовжила мене наполегливо вмовляти, не дозволяючи навіть слова вставити. А перебивати якось неввічливо. Тож я вже й слухати її перестала, просто терпляче чекала, коли жіночка закінчить, а як тільки вона притихла, помотала головою. Пані Ліза розвернула до мене ноутбук та почала світлини того маєтку показувати, я, як то кажуть, «зацінила», але все одно не погодилася.

Коли аргументи в неї нарешті скінчилися, я швиденько попрощалась та вже виходила, як у дверях випадково зіштовхнулася з досить цікавою незнайомкою. Мою увагу одразу привернула її незвична зовнішність: вона вища за мене, світлоока, волосся попелястого кольору, підстрижене під подовжене каре. У неї було чимало пірсингів і насичена темна помада на вустах. Попри досить провокативний вигляд, незнайомка мило мені усміхнулася та одразу перепросила за свою необачність. Її світлі очі на тлі майже чорної помади здавалися просто примарними. Не дивно, що дівчину запросили сюди на роботу, уявляю, які оригінальні світлини з нею можуть вийти.

- А ось, до речі, і одна з учасниць! – пані Ліза підхопилася та підійшла до незнайомки. – Рада. Рада, що ви погодилися. Впевнена, цю неймовірну пригоду не забудете ніколи. Ще й винагорода гідна. Шкода, що пані Меліса відмовилась. Мені здається, ви б потоваришували.

Дівчина мазнула по мені зацікавленим поглядом та примружила очі. А потім  розтулила трохи рота й почала рухати пірсингом, що проходив крізь її язик. Виглядало це… своєрідно.

- Меліса…, – незнайомка загадково повторила моє ім’я. – Я бачила, як ти працюєш. Пози, ніби в потойбічної істоти. Заворожує. В тебе можна повчитися. Гадаю, пан Сократ оцінив би. Він любить все незвичне.

- Що? Пан Сократ?! – в мене аж подих перехопило.

Кмітлива пані Ліза одразу спіймала зміну мого настрою:

- А я не сказала вам? Так, він один із замовників, а також суддів проєкту. І його агентство пропонує переможницям контракт. 

Я спантеличено видихнула. Річ у тому, що пан Сократ – відомий дизайнер, з яким я вже декілька років мрію попрацювати. В нього винятковий екстраординарний смак, він вміє підкреслювати жіночу красу, його колекції сповнені особливої філософії, центром якої і є – жінка. Тому, напевно, й взяв собі такий псевдонім, на честь великого мислителя – давньогрецького філософа Сократа. Хоча цього вірогідно ніхто не знає.