***

Клуби марсіанського пилу утворили дивний візерунок і піднялися вгору щільною пеленою. Поривчастий вітер не вщухав. Разом із пилом в обшивку корабля летіла хмара дрібних каменів та уламків, що створювало відчуття, що всередину хтось наполегливо стукав. Втім, прилади на головній панелі управління вказували, що температура за бортом піднялася до плюс двадцяти, що було загалом непогано, враховуючи положення капсульного містечка «Новий Едем», яке розкинулося неподалік марсіанського екватора. Тут зазвичай температура не падала нижче мінус вісімдесяти на відміну від інших областей, де вона могла досягати мінус ста п’ятдесяти трьох градусів за Цельсієм. «Еребус-2» разом із бойовою командою спеціального призначення «Бета» шумно робив посадку на червоній планеті. Кілька прожекторів було розкидано в різні боки, оголюючи в потужних променях світла щільні потоки пилу. Спуск пройшов на диво гладко і м’яко, незважаючи на те, що диспетчери з космічного агентства на Землі попереджали про можливу бурю та відповідні ризики для членів команди. На щастя, бурю вдалося обминути. Втім, Марс ніколи не вважався привітною планетою. Потрапити тут до епіцентру бурі – звичайна справа.

Яскраве сонце золотило широкі дюни, гублячись десь над темним горизонтом. Двигуни вимкнулися, спрацювали звичні посадкові механізми, зі скрипом опустився підйомник, і з корабля з’явилися п’ятеро. Усі були в широких білих костюмах та величезних прозорих скафандрах. Капітан Міллер, капрал Гіршман, другий капрал Лебовський, лейтенант Мунк та мікробіолог Анна Екхарт.

Один з них зробив крок уперед і глянув на далекі піщані пагорби, невисокі й майже однакові. Серед пісків і скель самотньо біліли напівовальні будинки-капсули, в яких, за ідеєю, мали працювати і мешкати до двох десятків колоністів-дослідників. Все наукове містечко, що складалося, немов бджолині стільники, з мережі зв’язаних між собою капсул, було власністю комерційної компанії «Стромата». «Новий Едем» – так називалося це поселення – багаторічний, амбітний проект, у який компанія вклала чималі кошти, а, головне, щедрі внески небайдужих спонсорів. Це було непросто спеціальне мінімістечко з кращим лабораторним обладнанням та фахівцями вищого класу; передбачалося, що саме з нього почнеться поступове озеленення планети після першого, складного етапу терраформування. Співробітники «Нового Едему» вже два роки працювали, не покладаючи рук, експериментуючи з геномами та деякими видами рослин. Рай для ботаніків, генетиків та мікробіологів.

Той факт, що зв’язок з «Едемом» перервався, – вже саме по собі вилилося в велику проблему, і зважаючи на все, не тільки технічну; проте біда ніколи не приходить одна, нажаль. Одне-єдине повідомлення встигло дійти до Землі – повідомлення про те, що в лабораторію проникли… монстри. Так, це звучало неймовірно, дивно, навіть фантастично. Спочатку ніхто в це не повірив: звідки на Марсі монстри? Червона планета вже давно позначена як планета без живих мешканців, і єдині хто на ній є – це люди та роботи, які займаються своєю буденною роботою. Були припущення, що трапилася аварія (а де вони не бувають?), аварія у відсіку системи генерації кисню; його рівень міг падати поступово, люди не відразу могли відчути задишку. При таких процесах у колоністів могли виникати будь-які марення, а, головне, сплутаність свідомості, яка зазвичай неминуча перед тим, як настає повна гіпоксія. Проте для цього не було особливих передумов. У колишніх технічних звітах про будь-які ушкодження (навіть маленькі) не було сказано жодного слова. Це уважно перевірили не один раз. Інша гіпотеза здавалася переконливішою – могло статися банальне отруєння вуглекислим газом. Таке іноді трапляється на космічних кораблях. За останні п’ятдесят років майже десяток випадків, може менше. Так, коли газ накопичується в замкнутому просторі: у людей може виникнути паніка, головний біль і, що найважливіше, слухові та зорові галюцинації. Так що монстри або привиди – це те, що, скоріш за все, виникло через пошкодження фільтрів очищення повітря. Хоча їх завжди контролював вбудований штучний інтелект, але чим чорт не жартує. Ніщо не ідеальне.

І все ж таки, і все ж таки, і все ж таки... другу гіпотезу теж довелося відкинути. Зв’язок перервався з усім мінімістечком, тобто щось чи хтось мав докласти помітних зусиль, щоб це дійсно сталося. Іншими словами, обірвати все технічне павутиння з «Новим Едемом» не так просто; співробітники компанії на Землі це знали напевно. Значить сталося щось надзвичайне і дуже погане. Так звані монстри чи те, що здалося колоністам монстрами, вже не виглядали такою неймовірною причиною. І якщо це справді так, сталося щось дуже моторошне, екстраординарне, навіть зловісне, що потребує силового втручання. Тому надіслати добре підготовлених і озброєних бійців з «Бета» – було рішенням передбачуваним і єдино логічно вірним. «Стромата» не любила відкладати такого роду справи в довгий ящик. За співробітників та майно на Марсі довелося заплатити дуже великі гроші, і прощатися з усім цим – в плани компанії не входило. Проти будь-яких монстрів, виродків та тварин є гарні вогнемети і ще багато чого палаючого і вибухонебезпечного. Таке рішення було прийнято на Землі.

***

Планета здавалася безлюдною. Вітер, пил, пагорби та скелі.

Міллер дбайливо витер сірий бруд зі скла скафандра, і злегка посміхнувся, дивлячись на блідо-блакитний горизонт, над яким колір неба плавно змішувався з теплим багрянцем.

– Ну, привіт, Марсе. Мабуть, нас зачекався?

Капітана дружньо штовхнув його помічник, капрал Гіршман, на обличчі якого було написано, що його тільки що розбудили.

– Відчуваю, в цьому містечку буде весело, – сказав він, розтягуючи кожне слово, – шкода, що тут не продають пиво.