– Про що?
Він вимкнув музику, зменшив швидкість, повернувся до Юлки обличчям і, чітко вимовляючи кожне слово й роблячи паузи після коротких речень, сказав:
– Про символізм. Про те, що ви стали більше ніж просто людиною з Землі. Про вашу нову роль у міжсвітовій політиці. Це не зітреться за вашим бажанням. Вам доведеться до цього звикнути і взяти на себе зобов’язання планетарного значення.
– Мені доведеться розбиратися з квартирою без дверей, з навчанням, з мамою і з тутурнутими, які знають, де я живу, – різко відповіла Юлка, обіймаючи морську свинку. – А ви слідкуйте за дорогою!
– Ви переведетесь на заочну форму навчання, отримаєте додаткові ін’єкції пам’яті й зміните місце проживання, – безапеляційно заявив Рантоліон. – Так буде краще для всіх.
– Для кого? Назвіть імена.
– Хіба вам не хочеться чогось більшого, ніж може запропонувати Земля?
Якби Юлка була своєю мамою, то подумала б, що зараз у неї підніметься тиск.
– Так! Хочеться! – Ще й горло дерло як на зло… Навіть крик потребував зусиль. – Відмінити кінець світу, наприклад! Той самий, у який ніхто не вірить, але всі чекають з нетерпінням! А ще теплої води. І мій диван!
– Це дитячий погляд на життя.
Нарешті справжнє ставлення. А на що вона сподівалася? Всі ж навколо дорослі й поводяться так, наче осягнули мудрість предків і знають, що якщо не спрацювали заклики до обов’язку, треба обіцяти вигоду, а хто не згоден, хай дорослішає скоріше, бо кокоси самі собою не зберуться, хтось повинен лізти на найвищу пальму!
– Це мій погляд, – крізь зуби нагадала Юлка. – Я не хочу отримати більше, я хочу робити краще, хай навіть п’ятсотлітні створіння на кшталт вас ніколи в житті цього не помітять.
– А п’ятсоттисячолітні?
Іронія? Насмішка? Факт? Та байдуже. Можливо, атлант справді хотів як краще, але він почав не з того тону й не з тих аргументів.
– Мені було цікаво в «Землі», бо там ми могли допомагати реальним людям, – повільно сказала Юлка, відкинувши спроби вловити прихований сенс чи хоч наявність прихованого сенсу. – Результат залежав від наших зусиль, а не від настрою умовного вищого розуму, якого ніхто й ніколи не бачив!
– Я бачив. Зовні вони огидні.
– Всередині теж! Прекрасна душа – це явно не про них!
Рантоліон зітхнув зовсім як людина, яку вже все дістало, але ще не настільки, щоб зупинитися.
– Саме тому є потреба в істоті, чийого потенціалу вони не можуть оцінити через нестачу достовірних даних. Це ви. Легенда, що вплинула на сірих.
– Я не впливала!
Він глянув прямо, і вперше за весь час Юлка зауважила, що його шкіра як мармур – без пор, мімічних зморщок, капілярів, навіть пушку. Не жива. Як вона не тріскається, коли він говорить?
– Впевнений, точно цього не знає ніхто, – максимально заспокійливим голосом промовив атлант.
Він справді не відчував атмосферу моменту.
– Я знаю! – рикнула Юлка. – Я! Ось вона, та людина, яка знає точно, сидить просто перед вами!
Рантоліон відвів погляд.
– Гаразд. Але сірі мають іншу думку.
В Юлки перехопило подих від обурення. Вона набрала повітря – й видихнула зі свистом, коли морська свинка гризнула її за палець.
– Дивись, тут така справа… – запищав у голові тонюсінький голосок оновленого Рікардо. – Ти ж погодишся. Покрутишся трохи, постогнеш, психанеш і погодишся. Не заради себе, а для Всесвіту і справедливості, чисте жертвоприношення тимчасовому миру, все як заповідали натхненні цитати з картинок Петрик. Ти не подумай поганого, я тебе розумію. Це така дурна натура, як і в мене. Я ж міг підкоряти Всесвіт разом із сірими, а обрав цю невдячну забруднену планету. Міг поселитися в будь-кому з вас, без образ, пустого місця в ваших головах вистачає, полк можна розмістити, однак ні! Гуманізм! Не правильно! Совість! І собаки мені до душі. А результат сама бачиш, і, згадаєш ще мої слова, в тебе буде такий самий. Але чим довше ти пручаєшся, тим повільніше ми їдемо, а я вже не витримую! Тому будь ласка, скажи, що обдумаєш усе пізніше, хай прискориться, бо я зі шкіри вилізу, і не впевнений, чи це перебільшення. До речі, ін’єкції пам’яті гарна річ, за двадцять років подякуєш, пеньки не дадуть збрехати, тому бери, поки пропонують, і вимагай найоб’ємніші, якими цей тип користується сам, з гарантією і безплатним обслуговуванням, але без сервісного налаштування, це зайве. Аж самому стало цікаво, про що я говорив, хе? Візьмеш одну й мені, хочу спробувати.
– Я подумаю про те, що ви пропонуєте, коли відпочину й дізнаюся більше про поточну ситуацію, особливо щодо тутурнутих, – повільно промовила Юлка, розуміючи, що заперечувати щось зараз нема сенсу, вона надто втомлена для пошуку аргументів чи повноцінноі сварки. – Ми можемо їхати швидше?
Рантоліон кивнув і, як не дивно, перестав зачіпати тему майбутнього аж до в’їзду в місто, позначеного затором через зіткнення на мокрій дорозі. Інші теж ненадовго примовкли, поки Мариночка не помітила невелику собаку в сусідньому авто і не захотіла привітатися. Це не було пов’язане з лавиною дзвінків, що незабаром обрушилася на всіх, хто досі мав телефон, але напівпритомна Юлка сприйняла перебіг подій як закономірний, тож інстинктивно хапалася за карман щоразу, коли собака відкривала рот, і щоразу відчувала жахливе розчарування людини, що перебуває поряд із ціллю, але суща дрібниця стоїть непереборною завадою на шляху до невідкладного задоволення нагальної потреби – інформації про все погане, що відбулося за час відсутності в мережі.
Відредаговано: 18.11.2026