Приблизно за кілометр, якщо вірити кількості пройдених кроків, рух сповільнився через Андрія Петровича, що натрапив на недавно загризену і недоїдену косулю, а тому вирішив, що така доля чекає всіх, і витрачав дорогоцінну енергію на запізнілу паніку й гучні скарги на владу – яку саме, він не уточнював. Ще за кілька сотень метрів невдача у вигляді вимитого дощами коріння підстерігала Антона, який теліпався вперед, не відриваючи очей від телефона, і зарив носом якраз перед Юлкою. Поки він рятував техніку і обмацував власні ребра, хтось швидкий і непомітний побіг за Мариночкою, цього разу на північ, тож єті довелося передати морську свинку Петрик і вирішувати це питання, інакше наступним шукали б Семена Орестовича.
– Справжнє лицемірство – це різко відновити фінансування й планувати подальшу роботу наче й не було нічого, – розказував антропоморф, поки Стас клацав зубами й підстрибував на місці в марній надії зігрітися, а Юлка прислухалася до важкого дихання щура і думала про те, що, незважаючи на міфи про пацюків, Рікардо дуже вразлива істота й потребує ветеринара. – І як завжди, магпроблемному честь, слава і всі вигоди, чипувальному розширення штату й бонуси за понаднормову роботу, статистикам і технічним аналітикам підвищення зарплати, пропаганді взагалі плюс три нові відділи, а неочевидним конфліктам і запобіганню злочинів… тю, дивина, запобігання зрівняли й об’єднали з нами, а щоб усе точно було чесно й рівно, скоротять половину їх і нас, бо тепер пріоритет – тутурнуті, а не якісь там вбивства якихось там землян… О! А ще плануються наглядачі… тобто спостерігачі, хоча будьмо чесні, зараз це одне й те саме. Звісно, не з Землі, ми ж упереджені й корумповані, нам віри нема, он навіть здохнути відмовилися задля загального спокою. Можу закластися, пролізуть рептилоїди і Пустозем’я, якщо не сірі.
– В нас і раніше були рептилоїди, – резонно зауважила Петрик, зблизька дихаючи на морську свинку. – І з Пустозем’я є всякі, особливо в магпроблемному. У вас же там половина штату наших, хіба ні?
– Вони упереджені, – з гримасою, що могла означати образу і насмішку одночасно, заперечив Антон.
– З якого дива? Я обожнюю Землю й ніколи не повернуся додому, але прекрасно розумію, що це жахливо жорстоке і несправедливе місце, й ніхто не переконає мене в протилежному.
– Всі, хто тут живе, упереджені й трохи менш справжні, ніж оригінальні пустоземці, якщо ти розумієш, про що я. Те саме стосується рептилоїдів, а от для плоскоземельців Земля – ознака статусу. Все відносно, га? Добре, що я покидаю цей балаган.
Петрик вдихнула шерстинку і розкашлялася, зігнавши з найближчих дерев кілька неляканих ворон і спричинивши інтенсивне шурхотіння в кущах.
– Серйозно? – перепитала, коли змогла дихати нормально, а кущі заспокоїлися і лиш здригалися раз у раз.
– Вже наклацав і відправив заяву на звільнення, – підтвердив Антон, не відриваючи очей від телефона. – З мене досить вищих розумів і їхніх забаганок. Не хочу підкорятися начальству, яке точно визначило мою ціну. А ще мої діти нарешті мають гроші, що теж відіграло важливу роль.
– Чим займатимешся?
– Підозрюю, судовими справами, – зітхнув антропроморф. – Чому з вами, жінками, все завжди так складно?
Повернувся Пушок, тягнучи на руках Мариночку і когось, схожого на малу копію Мариночки.
– Перепрошую, а є шанс, що оце, – він продемонстрував чимале щеня, чий писок закривали жмути видертої шерсті єті, – народилося з неї за минулі десять хвилин і я можу попросити його собі, чи я знайшов дике собаченя?
– По-перше, Мариночка стерилізована, – холодно доповів Андрій Петрович. – По-друге, так, ви…
– Гаразд, – обірвав Пушок і швидко поставив щеня на землю, не випускаючи собаку. Воно одразу ж побігло геть, до шумних кущів і вітроломів, і жодного разу не обернулося. – Моя помилка, обговоримо її пізніше, а зараз раджу не затримуватися. Де морська свинка? О, дякую, Петрик.
– Шановний, що ви собі дозволяєте? – обурився вчений, зачеплений недбалим тоном. – Ви не на базарі.
– Просто не хочу питати, чи в лісі часто трапляються стада диких собак, – кинув через плече єті, швидким кроком прямуючи звивистою стежкою. – Ходімо.
– Зграї, – виправив Семен Орестович і нервово зиркнув позад себе, але там панувало зразково тривожне затишшя.
– Якби я побачив зграю, то так і сказав би, – відрізав Пушок, не зупиняючись ні на мить і ніби не помічаючи ваги не надто задоволеної своїм положенням Мариночки, яка явно не звикла, щоб її носили як малу собачку. – Тому наполегливо раджу ворушитися активніше і готовий підтримати моральний дух твердженням про те, що стіна близько, оскільки мені трапився шмат колючого дроту, а потрапити сюди він міг тільки разом із якоюсь твариною, отже…
– Тварини переміщаються на сотні кілометрів, – мстиво зауважив Андрій Петрович, наздоганяючи Пушка. – Відпустіть Мариночку, їй незручно!
– Вдруге я за нею не побіжу.
– Побіжите.
Єті чортихнувся і ще більше прискорив крок, Мариночка чи не вперше за пів дня надумала погавкати, а до Семена Андрійовича додзвонилася дружина і на гучному зв’язку закидала його претензіями щодо роботи, онуків і поросят, одне з яких загубилося, а інше втекло до сусідів і не хоче повертатися, бо там смачніша їжа.
Відредаговано: 18.11.2026