Контакт? Контракт! Конфлікт

32.3

 

Щур виповз на її плече й безсило звісився на два боки. Його вуса нерівномірно посмикувалися, хвіст не рухався, вуха й лапки були холодними, а в животі голосно бурчало. Петрик спробувала його зняти, але він в’яло клацнув зубами по її нігтю і впустив голову на груди Юлки.

– Ніхто на тебе нічого не перекладав, то все складнощі перекладу, – заявив таємничим напівшепотом, не розплющуючи очей, з яких котилися в’язкі сльози й розпливалися на куртці темними продовгуватими плямами. – Розслабся, своїм вереском ти нікого не вбила, нічого не виграла і нічим не запам’ятаєшся. Кожному кортить потрапити в центр подій, от тільки діяти нікому.

Якби єті голосно не покликав усіх бажаючих у кабіну, причому таким тоном, немов там вирішувалася доля людства, Юлка б обов’язково перепитала, що Рікардо мав на увазі і як зрозумів слова сірого кометорегулятора, але повз неї протиснувся Антон, потім учені, наче змовившись, наступили на одну й ту саму ногу, і Мариночка стукнула носом у ніс, намагаючись облизати щура, ще й Стас заспокійливо поплескав по плечу своїми досі холодними руками, спричинивши затяжні дрижаки! Там, куди всі перлися, відбувалося щось незвичне, і навіть Рікардо витягнув вуха в той бік, ігноруючи питання про самопочуття. Та й сенс питати? Було видно неозброєним оком, що подвійне переміщення вкрай негативно позначилося на його здоров’ї, зробило його малоактивним, захитаним і гарячішим за, певне, щурячу норму.

– Бос. Бос. Бос. – Істота з бункера досить швидко повертала людську подобу, але поки не відновила здатність чітко формулювати думки. – Бос. Хто тут бос?! Дайте боса!

Юлка проігнорувала ці заклики. Головних у шатлі не було, питання вирішувалися методом «ось вам божевільна ідея, хто за, а кого не слухатимемо?», тож істота не мала шансів отримати відповідь.

– Що сталося? – В кабіні було тісно й пахло непоєднуваною їжею, але екран пілота вважався критичним елементом управління, тож не вимагав обов’язкового перегляду реклами під час користування, що загалом компенсувало всі дрібні незручності на кшталт чийогось ліктя в чужих ребрах чи шерсті сусіда в повітрі. – Що це за координати? Чому в чаті стільки радості, якщо це, звісно, чат, а ці вогники означають радість?

– Комета міняє траєкторію, – наче не вірячи власним словам, відповів єті. – Повільно, але це ж масштаби космосу. Ще точно нічого не ясно, та схоже на те, що такими темпами вона націлиться на туманність Кальмарів або на Рептиліон. А це не радість. Це паніка. Рептилоїди пишуть, що є пряма загроза головній планеті сірих, сірі – що хтось атакує рептилоїдів. Підозрюють або саботаж прихильників Землі, або втручання невідомої, ще могутнішої сили, ну і чекають кінця світу, як же без цього? О! Тримайтеся!

Шатл затрусило як від урагану, всі не порозліталися тільки за рахунок тісняви і якогось слабенького силового поля, що начебто мало стабілізувати внутрішнє середовище для ідеального комфорту пасажирів і пілота, а за фактом ввімкнулося тільки по кутках і перелякало Мариночку до напівсмерті.

– Аварійне приземлення, – понуро оголосив Пушок, – хто може, верніться в крісла й помоліться за пустоземські технології, бо в нас тріснув корпус і не працює… емм… воно вам не треба, просто візьміть морську свинку і йдіть, поки нема повної розгерметизації, там мають бути кисневі маски й парашути. Чи не кисневі? Клятий Рептиліон!

– Нас підбили? – не повірила Юлка. – І шатл витримав пряме влучання?

– Гадаю, мимо пролетіла торпеда, збурила верхній шар атмосфери, а шатл не витримав навіть такої дрібниці, – швидко пояснив Антон, випихаючи вчених у салон.

Проблема полягала в тому, що вони не випихалися, а, навпаки, щосили впихалися назад, і пояснень цьому не було.

– Яка ще торпеда?!

– Вочевидь, та, що рознесе комету, поки вона не встигла віддалитися від Землі на достатню відстань, щоб земляни зрозуміли, що їх не рятують від неминучої загибелі, а усувають загрозу для когось іншого, – кинув через плече єті. – Дуже дипломатичне рішення. От чорт! Тримайтеся по-справжньому!

Юлці здалося, вона потрапила в гігантську пральну машинку і буде крутитися вічність, поки не вихаркає всі нутрощі й не розгубить кістки, але шалене обертання скінчилося на диво швидко – скрегочучим звуком зовні, ударами знизу, шипінням зверху і вереском у салоні.

– А ця торпеда рознесла корабель сірих, відповідальний за знищення Землі, – приголомшено сказав Пушок. – І одразу пішла конспірологія про те, що насправді Земля нікому не заважала, її використали як приманку, щоб тишком напасти на Рептиліон, або ж навпаки, за всім стоять рептилоїди і позбавляються передових магтехнологій сірих перед масштабною атакою. Якщо чесно, мені якось більше до душі земні перипетії з турнутими й тутурнутими, в них хоч ясно, хто чого хоче й на чиєму я боці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше