Антон не втримався від смішка, Петрик захихотіла й собі, натомість щур потяг Юлку за светр і шикнув, щоб вона сиділа мовчки, а коли до неї дійде черга, щоб не ляпала зайвого, воно нікому не треба, ці типи тут не для налагоджування відносин, у них нема на це повноважень, зате вони мають конкретне завдання не випускати землян із Землі і не відступлять.
– Пустоземська магія найкраща у світі, хоч би хто що казав, – впевнено заявила іншосвітянка, поки сірі пики дружно готувалися до ноти протесту. – Ви можете крутити кометою, але не можете впоратися з найдешевшим заклинанням із базару. Ось чому ви націлилися на безмагічну планету! Якби ви зачепили Пустозем’я, ваша туманність розвіялася б ясним днем!
– Чому ми маємо чіпати Пустозем’я? – холодно поцікавилась найближча морда. – Ви не загроза.
– Звісно, бо загроза – планета, що не має рівної вам сили, – кивнула Петрик. – Беззахисна планета. Як зручно!
– Щось не подобається? Чомусь не бачу над Землею знаменитих пустоземських захисних щитів. Де ж вони? Де? Нема! Отже, всіх усе влаштовує, – прямо допік сірий. – Обійдетеся без Землі, зате не зітретеся з реальності, ну чи не вступите з нами в конфлікт, що загалом матиме такі самі наслідки
Вона опустила очі й почала схлипувати від безсилля.
– А знаєте, я вже й не проти стертися з реальності, аби тільки разом із вами! – вигукнула Юлка, не чекаючи своєї черги для приниження й не дослухаючись до умовлянь Рікардо, якому раптом припекло стати ввічливим і неконфліктним.
На екрані розгорнулося її власне обличчя з того фото на паспорт, де вона була ще школяркою і дивилася на світ з довірливою допитливістю людини, що ненавиділа реалістичні твори за надлишок трагізму і непокаране зло. Складалося враження, що відтоді минули століття.
– Ти наймолодша, – навіть не вдаючи незворушність, вищирила тонкі напівпрозорі зуби сіра істота. – Ти за замовчуванням ніхто. Стулися і сиди, поки дорослі розбираються між собою.
– Я бачила параленьний світ, тому знаю, що моє бажання не здійсниться, – приречено сказала Юлка. – Не буде ніякого колапсу! Ви знищите мою планету з моїми рідними, моїми друзями, та з усім, що я люблю, просто тому що боїтеся власної тіні, а потім підете пити чай і дивитися сльозливе кіно про нещасне кохання на фоні прекрасної природи!
Мармиза наблизилася настільки, що від її дихання запотівала камера, а риси здавалися викривленими і непропорційними.
– Ти дурна брехлива дитина, – з насолодою вимовляючи кожне слово, заявив сірий. – Хтось має навчити тебе поважати силу і владу.
– Слідкуй за язиком, безхребетний хробак, у тебе нема ні сили, ні влади, щоб так розмовляти! – Стас підхопився з крісла, мимохідь видер ремені безпеки. «Найкраще пустоземське виробництво, не відрізниш від оригінала, можна летіти в космос», – зневажливо зауважив Антон, але на це не відреагувала навіть зажурена Петрик. – Ти ж теж ніхто. Тебе відправили спостерігати, і байдуже, якщо здохнеш разом із нами, всім начхати, аби картинка була якісна для схвалення твого уряду.
– Здається, ти не розумієш, до кого говориш, – оманливо спокійно промовив сірий. – Рептилоїди завжди забагато на себе брали.
– Так, я не розбираюся в сортах лайна, – холоднокровно підтвердив Стас. – Завжди гидував колупатися в гнилі.
Юлка обережно смикнула його за полу куртки, починаючи пригадувати, що взагалі-то план полягав у тому, щоб переконати туманність Кальмарів відкликати комету, а не максимально швидко нажити зайвих ворогів.
Нажити.
Смішно.
Ці істоти прирекли на смерть понад вісім міліардів людей, спираючись на невеличку статистичну ймовірність події, неможливої з точки зору здорового глузду.
Вони вже вороги!
– Прикро, що ми маємо непогані дипломатичні відносини з твоїм народом. – Сірий набув злегка синюватого відтінку, його бородавки аж почорніли, пігментні смуги майже злилися за кольором зі шкірою. – Мені б хотілося особисто привити тобі гарні манери.
– То оголоси мені війну! – вищирився Стас. – Ну ж бо, тобі ж хочеться! Назви мене ворогом і забери в полон, а там подивимося, хто кого переживе!
– Можливо, це зробить твій власний народ? – Пика витримала драматичну паузу і вивела на екран зображення продовгуватого темного корабля, вкритого гострими виступами як лускою. – Наші гарні друзі рептилоїди спостерігають за очищенням разом із нами. Відкрити канал зв’язку, щоб ти запитав, чому вони не розіб’ють комету однією зі своїх знаменитих планеторуйнівних торпед? Або ж давай поцікавимося думкою наших далеких учених партнерів, які до останнього сподівалися, що зможуть і надалі досліджувати вплив антиядерноконфліктної вакцини на загальні історичні процеси на прикладі вашої жалюгідної планетки, але були змушені все згорнути заради спільного виживання і нашого доброго ставлення.
– Виживання ціною смерті, – анітрохи не збентежено нагадав Стас. – Тож з мовчазної згоди забобонних боягузів ви зголосилися стерти приблизно десяту частину відомих Всесвіту розумних істот, а якщо хтось проти…
– Ніхто не проти! – перебив сірий. – Де щит, де торпеди, де погрози? Де урядовий транспорт? Де делегації? Нема! Було трохи мимрення про милосердя і справедливість, але, знаєте, комета знайдеться для кожного невдоволеного, а щит чи торпеда – не факт.
Відредаговано: 18.11.2026