ЧАСТИНА 4. ДИПЛОМАТІЯ. Розділ 30.1. Інформаційне

Надворі падали зорі. Світало теж, але Юлка лиш мигцем глянула на блідий рожевий схід, прикритий тонкими хмарами, і повернулася в протилежний бік, до вогняних смуг, що загоралися і згасали над покинутим містечком, від якого не залишилося й сліду, хіба що де-не-де піднімався чорний дим над свіжими сніговими заметами.

Було тепліше, ніж вона очікувала. Пальці мерзли, губи терпли, з носа текло, поза шкірою йшов мороз, кожен мінусовий градус подвійно бив по самопочуттю, особливо після задушливого вологого підземелля, але за відчуттями це рівнялося неприємному зимовому дню, а не неконтрольованій аномалії.

На деревах лісу, розкинутого неподалік, не біліло жодної сніжинки, на низьких пагорбах з іншого боку – теж, зате дорога й чагарники обабіч неї чітко виділялися світлою стрічкою і показували, куди попрямували бункерні.

До цивілізації, як сказав Андрій Петрович. Юлка не орієнтувалася в напрямках, але не мала причин не вірити, тим паче ніхто не заперечував, навіть худий пошарпаний напівхтось із явними слідами пустоземського лікування, що догнав компанію під час довгого виснажливого підйому вгору і майже осмисленими жестами попросив про допомогу, весь час вказував туди й старанно намагався щось донести.

Петрик запевняла, мова ось-ось до нього повернеться, головне що розум повернувся, принаймні частково, це дуже гарний знак, з Пушком було так само! Юлка ледь трималася, щоб нічого не сказати, але на поверхні іншосвітянку майже відпустило, її злість перетекла в гарячкове завзяття, тож порушувати це дошкульним коментарем про найелементарнішу відповідальність не хотілося.

– Мобільний трохи ловить. – На відміну від Петрик, Стас місця собі не знаходив у передчутті чергового замерзання і постійно рухався, присідав, тер голову і шукав порятунок. – Я ще не зовсім у нормі, – визнав він несподівано, – тому якщо є аргументи проти виклику таксі, озвучте їх без шпильок. Будь ласка.

– План сховатися на теоретично безпечній території і почекати, що скажуть розумні начальники, не спрацював, тож зараз я підтримаю будь-яку пропозицію, якщо вона передбачає тепло, душ, їжу і відпочинок, – зітхнув Антон, якому довелося перебрати на себе функцію нагляду за всіма з огляду на його здатність досі стояти на ногах і успішно відкидати шалені ідеї Петрик, особливо ті, що вели до колективного самогубства з вірою в майбуття. – Скільки нас? Семеро? Уточни це й обіцяй будь-які гроші, зараз можна гуляти як востаннє.

– Восьмеро, – приглушено пискнув щур з-під куртки Юлки.

– Хоч ти не висовуйся!

Відмахуючись від поодиноких сніжинок, Стас почав мучити телефон, але доволі швидко виявилося, що він не може повністю покластися ні на пальці, ні на пам’ять.

– Давай ти, – рептилоїд махнув Юлці, – за мій рахунок, хоч так відсвяткуємо друге моє народження.

– Придурок, – прошипів Рікардо. – Нічому життя не вчить.

Петрик здригнулася всім тілом і трохи змінила колір на насиченіший, з-під її куртки випала обламана ніжка стільця, сяк-так загострена з одного боку. Іншосвітянка спідлоба роззирнулася, затулила її собою, крадькома підібрала і сховала за спину.

– Ну, зате екрануватися мені лишилось недовго. – Щур недвозначно постукав Юлку між лопаток. – Пильнуй, га? Га? Чесно, з тою другою Юлею було цікавіше. Вона метикувала швидше і не боялася щось робити.

– Краще б я ненароком тебе розтоптала! – не стрималася Юлка, забираючи телефон рептилоїда. Той наклацав забагато зайвого, та й не дивно: його пальці були холодніші за сніг і ледь ворушилися. – Стасе! Ти знову замерзаєш?! Тут лише градусів сім морозу!

– Це тому що я не встиг розморозитися повністю, – сором’язливо підтвердив Стас. – Але не страшно, в таксі зігріюся.

– Ходи сюди!

– О так, продовжуй, мені подобається хід твоїх юних збочених думок, – зашурхотів Рікардо. – Ні, ти що, не треба, я всього лишень маленький пацючок!

Юлка без жалю витрусила його з-за своєї спини і, не зважаючи на протести, запхала під куртку рептилоїда.

– Ти як десять великих пацюків і гарячий як пічка, – сказала твердо, притримуючи телефон, щоб не випав з кармана. – Андрію Петровичу, підійдіть до нас, будь ласка! Семене Орестовичу! Мариночко! Пушку! Пе… – Вона натрапила поклядом на край кілка, що похитувався за спиною Петрик, і вчасно затнулася. – Антоне! Антоне!

– Комета не звернула з траєкторії. – Антропоморф підняв очі до неба, але за метеорами поки не було видно нічого смертельного. – Не заздрю іншій півкулі, там це спостерігають наживо, паніка буквально руйнує цивілізацію.

– Надзвичайно цінна інформація, варта кожно змарнованого відсотка заряду батареї! – Юлка безцеремонно потягла його за пояс до купки осіб, що зібралися навколо Стаса, і він від несподіванки послухався. – Ти! – Вона заштовхала рептилоїда в самий центр, натягла йому на голову свою шапку і, поверху, його власний напіввідірваний капюшон. – Не будь як героїня дорами, що красиво замерзає в очікуванні героя-рятівника, хоча в неї є купа теплих речей!

– Ще й спойлери під’їхали… – поскаржився щур, вилазячи на шию Стаса і обкручуючись навколо неї як шарф з підігрівом. – Хай кров гріється і розморожує мозок, серце, залози там усякі для внутрішньої терморегуляції, – пояснив свої дії. – І тут не так холодно. А закінчилося чим? З рятівником?