27.4

– Стоп, це марно, нехай розмерзнеться більше, – вирішив антропоморф, ховаючи руки під пахви, щоб зігріти. – Давай поки крутити ноги, вони м’якші й на вигляд не поламані.

– А що я казав? – зверхньо кинув щур.

– Нічого!

– Справді? Ну тоді кажу зараз: подай руки і йди на хрін, а ще дякую за порятунок. І скотч або пластир чи хоча б бинт…

Антон дістав з кармана штанів наполовину використану синю ізоленту і махнув Юлці:

– Неси.

– Ні, ні, ні, це неправильно, так не можна, – забідкався Рікардо.

Вона ойкнула і поміняла праву та ліву кінцівки. Щур застогнав, пірнув у рюкзак, зарився на саме дно і пригнічено завмер посеред місива, на яке перетворив речі. Антропоморф діловито взявся до справи й не звертав уваги ні на лайку Семена Орестовича, ні на буркання Андрія Петровича, поки не розмотав усю ізоленту.

– Тримається, що тут ще можна сказати? – прокоментував з відверто награною безтурботністю. – Цікаво, скільки приростатиме?..

– Десять, – прошепелявив Стас.

– Всього десять днів? – Антон поліз до Юлки в рюкзак по лейкопластир з аптечки і випадково розбурхав щура. – Заздрю. Змовкни!

– Ні.

– Тижнів? Ну, могло бути й гірше.

– Ні. – Рептилоїд намагався показати якусь емоцію, але його побите розпухле обличчя кривилося надто невизначено, щоб вгадувати навмання. – Краще.

– Годин? Не бреши.

– Кістка приросте за десять хвилин. – Стас говорив повільно й нечітко, пропускав половину літер, але його вже можна було зрозуміти. – Нерви з’єднаються. Судини, якщо повезе. Інше – довго. Та байдуже. Дякую.

– Завжди радий опанувати нову професію. – Антон дивився з недовірою, але Юлка потягла його до іншої кінцівки, тож він відклав критику й прискіпливо слідкував, щоб цього разу співпала навіть кожна нерівність шкіри. – Таке відчуття, що знешкоджую бомбу, – пожартував невесело, накручуючи пластир, що був коротшим за ізоленту й потребував раціональнішого використання. – В магпроблемному зазвичай нема такого розмаїття бід.

Стас заспокійливо поплескав його по спині.

– Дякую, – сказав знову. – Ти таки нормальний.

– Не пошкодь ту кляту руку! Чим її приклеювати, якщо відпаде? – розізлився антропоморф. – Як дитина, чесне слово!

– Ніколи не відпадала, – «заспокоїв» рептилоїд і почав незграбно порпатися в кишенях, щоб витягнути три загострені зуби. – Юлко, в тебе є дзеркальце? – запитав як про щось буденне і, отримавши бажане, почав лагодити свою верхню щелепу не надто точними, але явно натренованими рухами. – А взагалі що тут у вас відбувається? Здається, нічка була довгою, га?

Щур істерично розсміявся.

Семен Орестович повідомив, що доповів куди треба, але це зайве. Уряд сам побачив, що ШІ провалив завдання і не може перетягувати пропагандистську ковдру на себе прийнятним рівнем ненависті, тому що бункерні мають зв’язок зі всесвітньою мережею і активно відновлюють свій вплив, навіть посилюють його обіцянками чогось унікального, вартого всіх докладених зусиль, нового, хвилюючого і незабутнього, що досягається легко і просто: непохитною вірою і «зануренням у себе».

– Хай це буде не те, що я думаю, – прошепотіла Юлка ледь чутно, щоб не збивати вченого з думки.

– Ти думаєш правильно, бо про це думають усі, крім пеньків, – трагічним тоном оголосив Рікардо. – Навіть я, хоч я не думаю про вас взагалі!

– Але є й хороші новини, – підморгнув Семен Орестович. – Той останній астероїд змінив курс і летить мимо Землі стабільною передбачуваною траєкторією, комета теж пішла вбік нормальним шляхом. Це точно. Вищі сили нас почули. Навіть метеоритний дощ припинився. І маршрут переміщення бункерних відомий, їх можна простежити за аномалією, яка прямує за межі Чорнобильської зони. Далі справа за політичною волею і спецпризначенцями.

Антон сплюнув, мимоволі стиснув кулаки до хрускоту в суглобах.

– Вищі сили нас почули, – повторив глумливо, оглядаючи всіх по черзі, коротко вилаявся і натяг на рептилоїда хоч і порвану, але теплу куртку. – Закутайся й грійся! Грілки де посіяв? Вищі, трясця, сили… Ті самі, які поховали нас ще годину тому. Вони почули бункерних, а отже змінили стратегію й дали землянам надію, щоб виграти собі час для швидкого вирішального удару. Нічого ще не закінчено. Земля палатиме, якщо я хоч щось розумію в пріоритетах і виборі між видами зла.