11.2

***

«Продукти» – оголошувала побита вивіска споруди, зарослої диким виноградом і ожиною від розтрісканого фундаменту до даху без черепиці. Товста лоза оплітала цегляні стіни, чіплялася вусиками за шпарини, використовувала ґрати на вікнах без скла як опору, намагалася захопити не тільки зовнішню частину будівлі, а й окупувати внутрішні приміщення, вже заселені мохом попід трухлявими дерев’яними прилавками.

– Ви впевнені, що нам треба саме сюди? – недовірливо уточнила Юлка, не в змозі визначити, справжні перед нею руїни чи знову ввімкнулася трансляція з альтернативної реальності. – Як на мене, це містечко давно покинуте, може ще в часи турнутих.

– Іще раніше, одразу після аварії на ЧАЕС, це зона обов’язкового відселення і, ви не повірите, одне з небагатьох місць на планеті, куди нізащо не поткнуться тутурнуті, бо десь у цих краях ховається справжнісінький бункер, а всім відомо, що це набагато гірше за радіацію, – життєрадісно оголосив Пушок, колупаючись у нутрощах шатла. – Але не хвилюйтесь, я маю всі необхідні дозволи. Не те щоб я вважав, що нас хтось зупинить для перевірки документів… Але дозволи маю, це важливо, без цього можна потрапити в новини, а тутурнуті моніторять усе, зайва увага нам не треба. Поки інші доберуться, є час поснідати. Що замовити морській свинці? Не впевнений, чи синтезатор зробить якийсь гранульований корм, але чому б не спробувати?

«Який ще синтезатор?» – збиралася запитати Юлка, не зовсім розуміючи, чому вона має топтатися в багнюці й ховати обличчя від пронизливого вітру, а не чекати в теплі, однак шатл фиркнув чорним вонючим димом і відкинув Пушка на кілька метрів, прямо в заповнену талою водою виїмку в асфальті.

– З вами все гаразд? – Юлка підбігла до пілота, відчуваючи, як у серці розливається холодок переляку. – Що це було?

– Ловіть його! Не дайте йому втекти на діагностику в сервісний центр! У мене нема таких грошей! Я сам усе зроблю! – простогнав Пушок, загрібаючи грязюку в марних спробах піднятися, але бруд лише налипав на його шерсть і робив слизьким усе, чого він торкався. – Блокуйте автопілот! Швидше! Така рожева блискуча кнопочка!

Звісно, Юлка не збиралася застрибувати в збожеволілий транспортний засіб і вгадувати якусь кнопочку, навіть якби раптом якимось дивом опинилася поряд і отримала шанс вчинити геройство. По-перше, фізична активність – не її сильна сторона (привіт, фанатичний викладачу фізкультури з першого курсу, що не вважав непритомність на занятті причиною не здавати сьогодні нормативи й на роки відбив бажання тренуватися при свідках в будь-якому темпі), шанси вбитися в процесі досить високі. По-друге, везіння – розкіш, тож шанси натиснути щось шкодочинне ще вищі. По-третє, хто сказав, що ця штука не вибухне прямо зараз? Вона ж вібрує і підстрибує, від неї наче розходяться невидимі теплі хвилі, під нею ось-ось просяде земля!

Шатл крутнувся на місці, чхнув чорним димом ще раз і, важко розхитуючись, розчинився в повітрі.

– Господи… – Пілот знеможено розкинувся в багнюці. – Ще й за телепорт платити… І за догляд за тваринами. І за таксі, наскільки я розумію. І за їжу, і за житло! Сьогодні якийсь проклятий день. Де можна взяти такі гроші? Навіть нирку не продаси, вона нікому нахрін не потрібна, їх рептилоїди синтезують за дякую і шоколадку.

Величезний планшет Юлки завив у своєму фірмовому стилі, і цей звук подіяв на Пушка як чашка кави вранці.

– Нумо до справи! – вигукнув він, демонструючи ідеально білі криві зуби. – Щоб втерти носа тутурнутим, нам треба транспорт, щоб повернути транспорт, треба заплатити, щоб заплатити, треба гроші, щоб мати гроші, треба працювати. Все просто. Починаємо? Що там? Можна приєднатися? Заведіть мені окремий акк, так справи підуть швидше! Ну? Яке завдання? Ну що?! Упс. Воно прив’язане до місцевості й має радіус дії? Та де ж ми тут знайдемо людей, немає ж нікого, навіть самоселів, і туристи зараз не їздять, не сезон, і шукачі артефа… Чекайте. Якраз шукачі й можуть бути, їм байдуже, куди й коли пертися.. Ну, що там?!