Глава 14

Якщо ви думаєте, що на цьому історія закінчилася – то ні. Далі – більше.

Вся нарада перетворилася на пресконференцію пані Мілени. Всім дуже хотілося дізнатися, звідки ж вона взялася, чому настільки цінна для команди і звідки знайома з паном Адріаном (між іншим, вони разом вчилися в університеті), і дуже не хотілося повертатися до робочих питань.

Коротше, стараннями Лорана нарада була повністю зірвана. Це розуміли всі, тож зрештою вирішили зустрітися ще раз через день.

Як на це відреагувала я? Ну… олівець все ж зламала. Не люблю просто коли мої плани порушуються, але таке. Не бачила вже сенсу сперечатися.

Наступна нарада була далеко не кращою за попередню.

"Мілена зробила те… Мілена така молодець… Мілена вигадала таку круту ідею для банера на головну сторінку сайту… Мілена-Мілена-Мілена!" Це якщо коротко, про що ми говорили всі дві години. Точніше говорили інші, а я – мовчки лютувала. 

Ні, дівчина дійсно виявилася талановитою дизайнеркою, але ж це не означає, що потрібно їй дифірамби співати! А Адріан лише підкидав дров у вогонь: посадив її біля себе, питав її думку про все, наче вона його головний партнер, а не я! Не вистачало тільки ще щоб в одне "цікаве" місце її поцілував, ну чесно!

Але я тримала себе в руках, адже розуміла, чому їй стільки уваги. Врешті-решт нова людина в нашому колективі – це завжди подія. А щодо Адріана… Тут теж все зрозуміло: він обрав для себе нову жертву. Я відмовила, от він і перемкнувся на Мілену. Все у цих чоловіків так просто…

Отже, коли зустріч закінчилася, я нарешті полегшено видихнула. Наступне зібрання планувалося лише через днів десять, тож в мене мав бути справжній передих від “солодкої парочки”. Але рано я зраділа.

Нічого не віщувало біди, як раптом до мене підійшла наша нова знаменитість і… попросилася до кінця тижня попрацювати в моєму офісі. Мовляв, так вони з Христею – дизайнеркою з команди "SWAN" – зможуть набагато скоріше закінчити всю роботу по сайту. 

Я не зрозуміла, чим поганий варіант тримати зв’язок через месенджер, але відмовляти не стала. Це було б дивно, адже дівчина, здавалося, справді хотіла як краще. Хоча зараз вже розумію, що краще все ж було, якби я Христю до них відправила…

Ні, сама Мілена мені в офісі абсолютно не заважала. Але було одне але. Кожного вечора сам пан Адріан приїжджав, щоб забрати її з роботи. І не просто приїжджав. Він ще й демонстративно підіймався, допомагав дівчині зібратися, а потім, притримуючи за талію, вів на вихід. Звісно, всі ці дні в офісі лише й говорили про те, яка вони прекрасна пара (це мене Злата проінформувала).

А я… Мене це страшно дратувало! Ну, а як по-іншому? Влаштували в офісі справжнє реаліті-шоу, яке дестабілізувало мені всю робочу атмосферу. Хочете займатися один одним – та, будь ласка! Але ж не потрібно це так виставляти напоказ!

Загалом з кожним днем моя напруга через це реаліті-шоу ставала все більшою і от сьогодні вона досягла свого піка.

Декілька годин тому

– Навіть не переживай, Віталіно, – з усмішкою промовила до помічниці. –  Один тиждень я й сама зможу справитися зі своїми справами, а ти спокійно собі займайся вступом. 

– Правда? – просяяла дівчина. – Дякую-дякую-дякую, Аліно Михайлівно. Я обіцяю, що потім відроблю ці дні…

– Стоп, – зупинила її. – Ніяких “відроблю”. Я ж сказала, що все нормально. Я навпаки тільки рада, що ти все ж вирішила вступати на магістратуру. До речі, сьогодні можеш теж раніше піти. Нічого термінового вже немає, тож йди додому і готуйся до екзаменів.

– Ще раз дуже дякую. Я навіть мріяти про такого крутого керівника не могла. До побачення, – прощебетала і побігла на вихід з кабінету.

Що ж, а таке приємно чути. Дуже. Я завжди хотіла бути лояльним директором, до якого підлеглі не боятимуться звернутися з такими от проханнями, і… Мабуть, я нарешті досягла своєї мети.

От тільки Віту я відпустила, тож тепер доведеться самій йти по своє улюблене лате. Ну, нічого. Якщо чесно, я сьогодні взагалі майже не вставала з крісла, тож пройтися – не така вже погана ідея. Між іншим, можна навіть пройтися до загальної кухні і заодно перевідати Злату. Вона постійно бурчить, що я про неї забула відтоді, як вона “переїхала”. Драматизує, звісно, але заглянути все ж варто.

Однак, дійти до кухні мені не судилося, адже по дорозі я мимохіть стала слухачем цікавої розмови, яка відбувалася у... тій самій багатостраждальній вбиральні. Двері були не до кінця зачинені, тож я почула "знайоме" ім'я і вже не могла просто піти далі.

– Сьогодні Адріан приїхав навіть раніше, уявляєш? Ще й цукерки їм з Христею привіз. Це та-а-к романтично! – промовила, здається, Юля – смм-щиця.

– Думаю, у них нічого серйозного не вийде, – доволі категорично відповіла їй Катя – наш маркетолог. Її низький голос я одразу впізнала.

– Чому це? – обурено спитала Юля.

– А тому це! Адріан – гравець. Йому важливий сам процес завоювання. Ось Мілена вже майже здалася, тож скоро він завершить штурм цієї фортеці і перейде до іншої.

О, не дарма мені Катерина завжди так подобалася. Он як розкусила Лорана одразу! Розумниця!