Глава 13

Тиждень потому

Аліна

– І ось через шість годин втомлені ми нарешті видираємося на вершину цієї гори. Я вже у передчутті того самого кадру, про який мріяв останні дні, кинув речі, зробив кілька кроків убік, ну, аби знайти ідеальну точку фото, і тут я-я-як не спіткнуся! Біля обриву, уявляєш? Ледве втримав рівновагу, схопившись за найближчу гілку.

– Жах який, – щиро відповідаю Максу, уявивши цю страшну картину. – Добре, що все добре закінчилося.

– Все закінчилося і-де-аль-но! – з ентузіазмом відповідає чоловік. – Я ж тоді вирішив не пасувати перед труднощами, тож, трохи оговтавшись, все ж зробив той кадр. І вже не дочекаюся, щоб показати тобі цю, без зайвої скромності, неймовірну роботу. До речі, якщо ми вже про це заговорили… – він зробив невелику паузу. – Я знаю, що в тебе купа роботи, але літо у повному розпалі… Коротше, мене знайомі запросили приїхати до них на Гаваї через два тижні, щоб разом зробити проєкт по вулканах, і я подумав… Ми так давно не бачилися, і я хотів би, щоб ти поїхала зі мною. Що скажеш? 

Ось і настав той самий слушний момент, якого я так чекала і… так боялася одночасно.

– Максе, – охрипло промовила, збираючись з силами.

– Тільки не відмовляйся одразу. Робота роботою, але, Алько… Пляж, океан, гарна природа – все, що ти так любиш. І ти вже у відпустці понад рік не була.

– Максе, вибач, але я не зможу…

– Це через той проєкт з італійцями? – трохи ображеним голосом перепитав.

І це я ще до основної частини не перейшла… 

– Можна й так сказати, – видихнула, розуміючи, що дійсно у всьому винен цей довбаний проєкт.

Якби його не було, я б і далі жила собі спокійно своїм життям. Не було б Адріана, не було б всього того, що сталося…

– Хотів би образитися на тебе, але не можу, – знову з усмішкою відповів Макс. – Сам постійно у відрядженнях, тож буду останньою скотиною, якщо тобі буду ще дорікати за відданість улюбленій справі. Хоча шкода… Може, пізніше в якесь інше місце вийде вирватися, бо додому я повернуся лише у вересні, а так…

– Максе, пізніше теж не вийде, – не дала йому договорити, адже прийшов час нарешті перейти до головної теми. Та й не могла я більше удавати, що все так, як раніше…

Чорт, ніколи до цього я сама першою не закінчувала стосунки, тому навіть не уявляла, що це настільки важко! Чи це просто я так все сприймаю близько до серця?

– Алю, в тебе все добре? – занепокоєно перепитав Макс, відчувши нарешті, що щось не так.

– Не зовсім… – прошепотіла, потерши рукою обличчя. Він, побачивши це на екрані лише сильніше нахмурився. – Я хотіла сказати… Тобто, хотіла повідомити… Тобто… 

– Заспокойся, – перебив мене Макс. – Це ж я. Ти ж знаєш, що все мені можеш сказати.

Ну так… Це ж Макс. Найдобріша людина зі всіх, кого я знаю. І цій людині я зараз збираюся зробити боляче. І хоч ми не обіцяли один одному кохання до смерті, але все ж зв’язок між нами у нас за ці роки став досить міцним…

– Я хочу все закінчити, – нарешті промовила потрібні слова і побачила, що Котенко застиг після них. – Вибач, я сама не думала, що так станеться…

– Це все через нього, так? – після тяжкої паузи тихо спитав Макс, дивлячись мені прямо в очі. Цей погляд і через екран телефону, наче в душу пробирався, а якби це було в реалі… Я б не витримала.

– Через кого? – розгублено перепитала.

– В тебе знову з’явилися почуття до колишнього боса? Спільна робота так подіяла?

– Що?! – я була шокована цим його питанням, тож нічого краще видавити з себе не могла.

Звісно, коли тільки почалася робота з проєктом Сальві, я розповіла Максу, що пов'язувало нас раніше з Лораном, але при цьому ні словом не обмовилася, що в мене були якісь почуття в минулому…

– Алю, облиш. В нас хоч і не дуже стандартні стосунки… були, – додав з гіркотою, – але за час, що ми провели разом, я гарно тебе пізнав. І коли ти розповідала свою історію, я одразу зрозумів, що тобі настільки важко все згадувати не тільки через образу за звільнення. Просто я сподівався, що образа все ж виявиться сильнішою за все інше.

– Вибач, – лише це змогла промовити у відповідь.

– То ви тепер разом?

– Ні! – вигукнула, похитавши головою.

– Ні? Я очікував почути іншу відповідь, – гмикнув Макс. – Тоді чому ти вирішила все закінчити? Чи ти сподіваєшся, що все ще попереду? – йому було неприємно це питати, але я бачила, що йому важливо знати.

– Ні, у нас нічого з ним не вийде, але я однаково не можу удавати, що у нас з тобою все добре, коли в моїх думках… Пам’ятаєш, ми колись домовилися, що будемо чесними один з одним? 

– Ну?

– Зараз я відчуваю, що обманюю тебе. І мені це не подобається. В мене з Адріаном нічого не буде, – знову рішучо повторила, мабуть, більше для самої себе, – але…

– Але це не нівелює той факт, що він досі у твоєму серці, – закінчив замість мене Макс.

– Це надто голосно сказано, – кривувато посміхнулася. – Я ще сама не знаю, що відбувається в мене всередині, але продовжувати жити так, як раніше вже не можу.