3. Найкращий друг

Олег був дружком на весіллі в Марії – зі сторони її чоловіка. Він був його найкращим другом і, звісно, автоматично став дружком, коли той вирішив одружитися. Хоча, що цікаво, познайомилися вони з нею одночасно.

Це було ще за радянських часів. У студентському будзагоні влітку, куди вони з власної доброї волі записались, аби восени поїхати за кордон. Теж у будзагін, до Болгарії, але щоб туди потрапити, спершу потрібно було відпрацювати у місцевому колгоспі у передмісті. Такі були умови. Але відчайдушних студентів це не лякало: одним колгоспом більше, одним менше – яка різниця? Вони були молоді, здорові, романтичні…

І от на ґрунті цієї колгоспної романтики Марія і зійшлася з майбутнім чоловіком. Першим. І єдиним офіційно. Гуляли під зірками між ланів, зустрічали світанки на сільській лавочці, цілувалися до запаморочення й довіряли одне одному сердечні таємниці.

Марія згадала, як якось вони повернулися до їх гуртожитку вже на світанку і з подивом побачили Олега – він сидів на лавці перед входом і палив цигарку.

– Нагулялися?! – якось нервово запитав він.

– Авжеж! – радісно відповів майбутній чоловік Марії. – Треба ще встигнути пару годинок подрімати до початку робочого дня на полі.

Олег нічого не відповів, не поділяючи їх романтичного настрою. Його роздратований тон не залишився непоміченим, і майбутній чоловік Марії здивовано запитав:

– А ти чого не спиш?

– Чекав на вас! – різко сказав Олег.

– Навіщо?

– Хвилююся! – підвищив голос Олег. – Раптом натрапите на місцевих, під гарячу руку. Сьогодні, он, увечері знову хлопці приходили – з’ясовувати стосунки.

– Егеж, а ми все пропустили, – засміявся його друг. – Якби знав, не ходив на побачення. Давно не боксував, розім’яв би кулаки.

– І без тебе впоралися, – відрізав Олег. І вже м’якше, але якось сумно додав: – Ідіть спати вже, романтики…

Марія лише на мить зустрілася з його поглядом у світлі вуличного ліхтаря – і їй раптом стало не по собі. Але тоді вона не зрозуміла чому. В тому погляді не було ні злості, ні осуду, а щось зовсім інше. Щось дуже глибоке і душевне…

Він швидко відвів очі, загасив цигарку й підпалив нову. По всьому було видно, що лягати спати він не збирався.

– А ти чого не йдеш спати? – запитав її майбутній чоловік.

– Виспався вже, – засміявся Олег, зробивши глибоку затяжку й випустивши кілька димових кілець. І вже тихіше додав: – Проспав усе…

Але Марія пропустила ці його останні слова повз вуха. Їй було не до Олега. Не хотілося розлучатися з коханим навіть на ті дві короткі години ранкового сну. Так би й гуляли добами, тісно притулившись один до одного. Спали вони в різних кімнатах. Вірніше, кімнат було всього дві: чоловіча і жіноча. В кожній – по десять ліжок.

Але жіноча кімната була напівпорожньою. Студенток, охочих ішачити на колгоспних полях навіть заради поїздки до Болгарії, знайшлося небагато. Можна сказати, що на кожну дівчину припадало по два кавалери. Але з того колгоспу парою повернулися лише Марія з її майбутнім чоловіком та… Олег з Ларискою.

На їх подив, він раптом чомусь різко зблизився з дівчиною легкої поведінки, відомою на весь курс. Можливо, Олег не знав, хто вона така, бо хлопці у будзагоні були з іншого факультету і курсом старші. Тоді Марія, із душевної доброти, намагаючись вберегти Олега від фатальної помилки, розповіла своєму нареченому всю правду про Лариску, щоб той попередив найкращого друга. Після того, як правда розкрилась, Олег різко осадив свого друга:

– Не лізь! Не твоя справа! Мені начхати на її поведінку. Що хочу – те й роблю.

Марія дуже здивувалася, хоча це справді була лише справа Олега та Лариски. Олег взагалі завжди вирізнявся прямотою і певною нестриманістю, хоча був дуже доброю й душевною людиною. Але коли йшлося про якісь делікатні речі – рубав з плеча. Через це Марія трохи його остерігалася, бо боялася наштовхнутись на грубість.

Хоча, чесно кажучи, з нею він завжди був напрочуд м’який і дуже обережний у висловлюваннях. Вона вирішила, що це тому, що мала особливий статус – подруги, а потім і дружини його найкращого друга.

З Ларискою Олег зустрічався всього кілька місяців – на велике щастя Марії та її коханого. А той, щасливий у своєму виборі, постійно намагався звести Олега ледь не з усіма подругами Марії. І що найдивніше – Олег, ніби одержимий, дійсно заводив з ними романи.

Спершу з подругою-одногрупницею Марії. Потім – з дружкою на їх весіллі. Ні з тією, ні з іншою не склалося. Але вони часто проводили час вчотирьох – і це було головне. Вони любили Олега, майже як брата, і ближчої людини на той час у Марії з майбутнім чоловіком не було.

А потім Олег раптом почав зустрічатися з дівчиною зі свого двору, яка ще тільки закінчувала школу. Він ніколи не був бабієм, але у нього постійно щось не складалося. Романи тривали кілька місяців, і тільки з тією школяркою стосунки тривали десь з рік. А що було потім – вони вже не знали. Олег несподівано після літньої сесії перевівся на заочне і влаштувався на роботу. Вони майже не бачилися, і та міцна дружба між хлопцями якось зійшла нанівець.

Марія згадала, що востаннє бачила Олега на власному захисті диплому. Чоловік тоді поїхав на похорон батька, і підтримати її в такий відповідальний момент не було кому. Невідомо, чи то чоловік попросив, чи Олег сам якось дізнався, що у Марії захист.

Вона вийшла з аудиторії з оцінкою «відмінно», а за дверима її чекав Олег. З величезним букетом червоних троянд, її улюблених. Таким величезним, що вона не могла його охопити. Їй ніхто і ніколи за все життя більше не дарував такого величезного букету. Навіть чоловік.  

Це було повною несподіванкою для Марії, але такою приємною! Після всіх хвилювань і напруги було неймовірно радісно опинитися поруч зі старим другом. Який, здавалося, розумів тебе з півслова, навіть ні – з півпогляду. Вони тоді гуляли містом до пізнього вечора й говорили, говорили…

Марія не пам’ятала, про що саме говорили, а тільки те, що було дуже радісно і спокійно поруч з ним. А потім вони пішли святкувати до її подруги, в якої того дня теж був захист. Після закінчення цього свята Олег провів Марію до її кімнати в гуртожитку, де вона жила з чоловіком, і попрощався.