Наречена провідника душ

Хеллоуїн – свято містики, жахів та жартівливих маскарадів, які влаштовували різні заклади Києва, привертаючи до себе увагу. Ніхто не поглиблювався в стародавнє кельтське свято Самайна. Ніхто не вірить в Темного Короля, повставши з могили мертвих, піксі та інших нічних істот.

 Люд веселився в ніч Всіх Святих, а згадки про гостей з потойбічного світу – частина сценарію, яка написана зарані для відвідувачів. Ніхто не помічає як вогонь свічок, які вставлені в розрізані щелепи гарбузів, дивакувату мерехтять, коли повз проходить примара; як розкидані цукерки на підвіконнях, зникають, а тим часом фейрі бенкетують.

Ніч Всіх Святих – єдине свято, коли Ян може покинути свій пост –  «провідника душ», та зійти на землю.  Не кваплячись, прогулюватись нічним Києвом, насолоджуючись життям земних людей. Ніхто не помічає в мерехтінні гірлянд та ліхтарів, маленьких блукаючих вогнів, що переслідують Яна, мов королівська свита. Нікого не турбує, його чорна мантія та старомодний костюм, який навіть на сторінках історії не зберігся як згадка.

Страхітливий гарбуз-ліхтар, з якого видніється невеличке незгасне полум’я, - єдине, що дійсно може принести клопоти в світі людей для нього. Йому без малого – тисяча років, безсмертний Ян, якому дозволено приходити в людських світ, тримаючи в лівій руці власне полум’я душі. Варто смертній жінці його потушити – і все, прощавай. Провідник душ за таке не турбується, він кілька сотень років майже не розмовляв з людьми, окрім замовлення випивки, і цього разу – не виключення.

Світ живих та мертвих – розділяє тонке мереживо. Темний Король вслуховується в потаємні бажання земних, забираючи рівно стільки, скільки віддає. Люд та істоти бенкетують.

Ян заходить в звичну забігайлівку-бар, яка йому ще три роки назад до вподоби прийшла. Ліниво сідає за столик, ставлячи поруч свого гарбуза-ліхтаря. За кілька секунд до нього підбігає офіціантка в костюмі відьми, мило посміхаючись, ставить келих ірландського пива.

— Дарунок від закладу.

Ян робить кілька жадних ковтків, пиво – його улюблений напій.

— Принесіть ще два таких келихи, — відсовуючи пустий стакан, промовив Ян. — І кожні пів години повторюйте, аж поки світанок не настане.

Провідник душ, ликує, коли хміль повільно розтікається по його горлу. Ян не відчуває ні спраги, ні голоду, але кожного року тішиться, мов в перше, розуміючи, що спроможній відчувати смаки та аромати.

Провідник душ п’є, не п’яніє, слухає джаз.

—  Селфі на пам'ять!

Ян не встигає щось зрозуміти, як нахабне дівчисько буквально приземляється йому на коліна, тримаючи невеличку камеру навпроти їх облич. Різкий подвійний спалах і з фотокамери вилетіло дві поляроїді фотокартки, де симпатична шатенка обіймає ошелешеного провідника душ. Полум’я свічки сколихнулось, і дівчисько потягнулось до його вогника душі, тримаючи фотокартки в руці.

— Не смій тушити його!

— Не хвилюйся ти так, я не потушу його, — всміхається незнайомка, — просто покладу одне фото поруч, щоб ти не забув мене. Знаєш, як довго я тебе шукала!

Від незнайомки пахне цедрою лимона, трішки корицею та жасмином; вона дивакувата, але від неї віє затишком. Ян не відразу зрозумів, що в незнайомки змішана кров. Напівкровка – людини та істоти.

— Мені на наступний рік виповняється вісімнадцять людських років. Король Темних обіцяв мені сватання з тобою!

Незнайомка цілує провідника душ в щоку, та зникає так само різко як і з’явилась.

Ян тягнеться до свого ліхтаря, де стоїть біля його полум’я душі – фотокартка з його майбутньою нареченою. Він всміхається власній дурості, адже він зовсім не помітив дівчисько, яке буквально йшло за ним по п’ятах до самого закладу. Не помітив нашіптування Короля Темних, який обіцяв напівкровці в чоловіки – провідника душ. Ян зовсім не помітив, як червона нитка долі, обв’язалась біля його свічки, де горіло полум’я душі з дівчиськом, яке навіть не назвало свого імені.

— Дякую!

Ян всміхається, знаючи, що Король Темних за ним спостерігає, а його служба провідника душ, добігає кінця.