— Коротше, план такий, — почав пояснювати він мені знизу. — Я зараз швиденько зберу все, що тут валяється, у сумки, прихоплю ковбасу. Решту порозкидаю внизу, а сам — городами на зупинку. Вони мене побачать і вирішать, що я злодій. Обов'язково повинні погнатися за мною! А ти за цей час спокійно вийдеш із дому, наче нічого не сталося, і підеш собі на зупинку. Там ми й зустрінемося. А Іра зробить вигляд, ніби спала на другому поверсі й нічого не чула.
Саме в цей момент «Волга» під'їхала до воріт дачі.
Не встигла машина зупинитися, як із вікна вистрибнув високий довгоногий хлопець в окулярах, шортах і барвистій сорочці. У руках він тримав дві великі сумки, набиті невідомо чим, під пахвою стирчала палиця ковбаси, а в зубах він затиснув ще й шматок вареної.
Не гаючи ані секунди, хлопець кинувся через паркан городами.
— Злодій! Тримайте злодія! — закричали чоловік із жінкою, вискочивши з машини. За ними вибіг і якийсь хлопець.
Усі троє одразу кинулися навздогін за Дімою.
Щойно вони зникли в кущах, я спокійно вийшов із будинку, зачинив за собою двері й неквапливо попрямував центральною вулицею.
Мені страшенно хотілося озирнутися, повернутися назад, залишитися з Ірою. Але вона суворо заборонила мені це робити. Я розумів, що якщо залишуся або повернуся, то тільки підставлю її. А так вона обов'язково щось придумає, якось викрутиться. Скаже, що це був звичайнісінький злодій, і що тут такого? А поки всі ганятимуться за Дімою, вона матиме достатньо часу, щоб одягнутися й навести лад нагорі. А потім спокійно пояснить, що просто спала на другому поверсі й нічого не чула.
Але все одно кішки шкребли на душі.
Усе це було якось... не по-людськи, чи що. Не так мало все відбуватися. І чомусь мені зовсім не хотілося йти звідти.
#4640 в Любовні романи
#972 в Короткий любовний роман
#418 в Молодіжна проза
Відредаговано: 03.11.2026