36 Руслан

— Ну, давайте випʼємо! — я чокаюсь з моїми замами, серед них і брат. Ми щойно отримали ласий шматок землі, таки добили один з застійних проектів, і тому мій настрій доволі хороший. 

— Будьмо! — каже Дава. Але він щось не дуже радісний. 

— Що ти такий кислий останнім часом? Може, з дівчиною якоюсь проблеми? — жартую над братом. Ну дійсно, мій настрій прямо хороший як ніколи.

— Звісно, поганий настрій може бути лише через бабу! — фиркає Дава. — Тобі твоя дає регулярно, то ти і ходиш мов белени об’ївся. 

— Сьогодні навіть такими підколками тобі нічого не добитись! — кажу безтурботно і відпиваю алкоголь.

— Я тебе і не підколюю. Піду, там Олег телефонував, ми готуємо справді велику справу, і бачу, що ти геть про це забув, але я пам’ятаю, Рус. Тому гарного вам святкування, — Давид киває всім присутнім і рухається до дверей. 

Хлопчик виріс, думаю я. І показує характер. Але іноді навіть корисно, що він бере відповідальність. Я хочу, щоб Давид навчився сам приймати рішення і керувати бізнесом. От нехай і займається Вороном. Я підключусь в потрібну мить. Це зараз Давид ображається, а потім ще подякує за досвід. З обшуками я теж ніби помалу все втрясаю. Справа потихеньку має розвалитись. Не без допомоги губернатора звісно. Але вже нехай так. Тому й почуваюсь я якось легко сьогодні. 

Коли їду додому, думаю, що зараз поведу Ді і малу кудись повечеряти. Не дарма поїхав додому раніше. Зроблю їм сюрприз. Може, треба було подзвонити і попередити, щоб зібрались? Хоча ні, сюрприз так сюрприз.

Я приїжджаю додому в такому ж самому хорошому настрої. Коли заходжу у вітальню, розумію, що ані малої, ані Ді тут нема. Зазираю на кухню і питаю Валю, та каже, що вони з малою пішли в басейн, Ді хоче навчити Аріну плавати.

Ну, після того разу це, певно, хороша ідея.

Йду до басейну, щоб запропонувати їм потихеньку закруглятись і збиратися, але коли підходжу до води і бачу ді в купальнику, з мокрим волоссям, то дихати стає важче. Губи пересихають, я сковтую слину.

Заборонено бути такою спокусливою тут і зараз, переді мною…

Я підходжу ще ближче і дивлюсь на неї поглядом, сповненим бажання. Ді нарешті помічає мене. 

Вона вкривається рум’янцем. Але не подає виду, що збентежилась. 

— А ми тут вчимось плавати, — каже, відкидаючи волосся на плече.  

Її шия так і манить мене. Волога, в цих краплях… Я не можу відвести погляду. Облизую губи, але намагаюсь себе контролювати. Рус, тут ще дитина, заспокойся. 

— А ти до нас приєднаєшся? — каже Аріна.

Думаю, що якщо я залізу до них, то одразу зовсім видам себе, і це точно не те, що треба бачити дитині. 

— Ні, я прийшов покликати вас на вечерю. Думав зʼїздити в ресторан, — зосереджуюсь на малій, щоб не дивитись на Ді.

— Чудова ідея, — каже Ді. — Дай нам годинку зібратися. Вона вилазить з басейну, вода стікає по її животу, пласкому, підтягнутому, тече нижче… 

— Збирайтесь, — різко відвертаюсь і йду до виходу з басейну. Чорт, що вона зі мною робить, ну я як хлопчисько, їй богу! 

Мене це навіть трохи дратує. Але душ вирішує всі проблеми, принаймні, тимчасово. Я чекаю на них у вітальні, але Ді виходить сама. 

— Руслане, — Ді торкається мого рукава і зазирає в очі. — Я хочу з тобою поговорити… 

— Так, я тебе слухаю, — я спочатку торкаюсь своїми пальцями її, а потім взагалі переплітаю їх. Думаю, що для неї я готовий зробити будь-що. Навіть її малу я вже люблю, ніби вона моя… 

— Ти б не міг мені позичити грошей?

— Хіба я не дав тобі картку? — дивуюсь я, бо ж дав їй на всілякі- різні витрати.

— Я не хочу брати без дозволу. Там чимала сума… Я розумію, що я це неочікувано, але моєму другу потрібна допомога… Я все віддам! 

— Яка ще допомога? — я трохи насуплююсь, бо знаю тільки одного її друга, того наркомана. 

— Ти можеш не питати навіщо? Тобі хіба це важливо? — Вона хмуриться. 

— Добре, скажи якому другу, і більше я ні слова не скажу, — я теж хмурюсь, точно блін наркоману своєму щось хоче дати!

— Яка різниця? Я ж не прошу дати, я хочу позичити! 

— Це той наркоман? — таки запитую я. — Йому на дозу не вистачає?

— Він не наркоман! — Ді вириває свою руку. — У нього батько в лікарні! 

— Ой, який молодець! Підгледів історію Свєтки твоєї. І навіть маму змінив на тата! — я прибираю свою долоню від її і починаю аплодувати. — Який розумний, зміг провести тебе!

— Та ну тебе! — в її очах з'являються сльози. — Ти просто ревнуєш! Визнай це!