34 Руслан

— Дурник! — Ді легенько б’є мене долонею в груди. — Анестезіолог хрінів! 

І сміється збентежено. Я відчуваю, як важко здіймаються її груди, а тіло тремтить  в моїх руках.

— Вдома продовжимо, — обіцяю, підморгуючи. — І там я не зупинюсь. 

— Мені треба час, щоб прийти до тями, — каже Ді. — Йди до гостей. Я зараз знайду вбиральню, подивлюсь що ти зробив з помадою. 

— Добре, тоді чекаю на тебе в залі, — киваю і залишаю її. 

Йду до зали, бо дійсно, якщо залишусь поруч наодинці з нею ще трохи, то контролювати себе буде ще складніше. Одразу бачу Даву. А він тут як намалювався? Не казав, що піде на цю вечірку.

Підходжу до брата:

— Привіт. Не очікував тебе тут побачити. 

— Прийняв запрошення в останню мить, — каже брат. — Не можна ігнорувати таких людей, як Д’яченко. Тим більше, що ти теж не казав, що підеш. А хтось з Аріонів мав тут бути. 

Я киваю і озираюсь. Ді вже мала б повернутись, але її немає. Я насуплююсь.

— Дивись, Марина вже піддата, — Давид вказує поглядом на дружину господаря будинку. — Бідолашна, вона здається ніколи тверезою не буває. 

Я дивлюсь на жінку років тридцяти на вигляд, ну це максимум. Але знаю, що їй вже під сорок. Вона завжди напивається в хлам і розважає гостей. Її чоловіка це, здається, навіть забавляє, але мені подібне не подобається:

— Я б своїй дружині точно не давав би так напиватись, — кажу вголос.

— Ну якби твоїй жінці доводилось щоночі ублажати старого діда, ти б нічого їй не забороняв, — натякає на різницю у віці між Д’яченками. А ще напевно Д’яченко не береже вірність Марині. 

— Щось Ді довго немає, — я поглядаю на двері. 

— А ти з нею? — Дава стрепенувся. — Ви вже й в люди разом ходите? Вирішив другий раз в ту саму річку зайти? 

— Я кохаю її, — я киваю. — І навіть те що сталось між вами… Пофіг, я вже змирився.

— Піду з Мариною привітаюсь! — різкувато каже Давид. Здається його моя позиція чимось дратує. — а ти пошукай свою принцеску. 

Ну, перебіситься. 

Я дійсно йду назад до виходу. Коли виходжу до коридору, то бачу Діану в компанії Вадима Д’яченка. Він стоїть занадто близько. Ді посміхається йому приклеєною посмішкою. Іноді вона вміє тримати маску просто ідеально. 

Я швидко йду до них і вже за мить стаю між ними. Обіймаю Ді за талію і торкаюсь губами щоки:

— Кохана, я тебе загубив. 

— Господар будинку затримав, — вона продовжує посміхатись. Бачу хтивий хижий блиск в очах Вадима. 

— Діана просто чарівна, — каже він. — Не чекав тебе в компанії такої красуні сьогодні. 

— Так, моя Діана найкраща, — я посміхаюсь, а акцент роблю на слові "моя". 

— Ви давно разом? — продовжує напосідати Д’яченко. — Вперше бачу тебе з нею. 

— Вона — моє перше і єдине кохання. Ми розходились, а тепер знову разом, — кажу впевненим голосом.

— Кохання? Кхм... Молодь, молодь, — Вадим посміхається, поблажливо дивлячись на мене. — Ну розважайтесь, піду до інших гостей… 

***

— Ти напилась, — я цілую її в шию, коли ми вже заходимо до будинку, Ді ледь тримається на ногах і весь час сміється.

— Дава мені все підливав, — каже вона. — Я чесно намагалась не більше трьох келихів випити… Та я в нормі! Чесно! Дивись! — починає махати руками в марній спробі торкнутись пальцями носа. 

Я підхоплюю її на руки і несу до сходів. Схоже, сьогодні мені нічого не світить. Але я все одно щасливий. Ми рухаємось в правильному напрямку і тепер все буде добре… Так я думав в ту мить, але ще не знав, що станеться зовсім скоро…