32 Руслан

Коли ми приїжджаємо додому, я зазираю в мобільний. Знов купа нагадувань від секретарки, клятий прийом, я ж вже сказав що не піду на нього. Насуплююсь, хочу написати їй, щоб більше мене не турбувала в неробочий час по таким дрібницям, але помічаю на собі погляд Ді. 

— Секретарка пише. Нагадує, що завтра мене дуже чекають на якійсь вечірці, — пояснюю я. — Але я нікуди не хочу. Ходімо завтра в кіно?

— Але це твій бізнес, — каже Ді. — Ти не можеш зараз все пускати на самотік, — вона стурбовано зазирає мені в очі. 

— Піду, якщо підеш зі мною, — я торкаюсь кінчиками пальців її долоні. 

— Як скажеш, — покірно киває, закушує губу. Я не розумію, що її бентежить, але вирішую, що це через те, що Ді не дуже прагне проводити зі мною час. 

— Купиш щось, поїдеш з охороною, поки я буду на роботі, — продовжую я. — І ще одне, коли вся ця небезпека закінчиться, я все одно не хочу відпускати тебе. 

— Руслане, не роби поспішних гучних заяв, — вона кладе руку мені на груди, змушуючи серце пропустити один удар. — Ми поговоримо про все, коли закінчиться все те лайно, яке нас оточує. Якщо закінчиться, — додає майже пошепки. На її щоках виступає рум'янець. 

Я усміхаюсь і вважаю цю відповідь майже згодою. Значить, все буде добре.

— Може, підеш до мене сьогодні? — обпалюю подихом її шию, хочеться поцілувати, але стримуюсь. Хочу, щоб вона визнала, що теж хоче цього. 

— Рано чи пізно це станеться, — знову кусає свої губи. — Але сьогодні я занадто втомилась…

Квапливо відступає від мене. Ховає погляд. 

— Добре, тоді до завтра, Ді, я сьогодні сам прочитаю казку Аріні, можеш відпочивати…

***

Клята робота не відпускає, я заїжджаю додому в останній момент перед вечіркою, тільки щоб переодягнутися і забрати Ді. Коли заходжу, бачу малу з нянею, вони у щось грають. 

— Діана у себе? — питаю після привітання. 

— Так, мама схожа на принцесу, — відповідає Аріна. — Як Рапунцель, про яку ти вчора читав! 

— Добре, піду і я перевдягнусь, — я гладжу її по голові і йду на другий поверх. 

Спеціально спочатку не заходжу до Ді. Швидко приймаю душ і перевдягаюсь, це займає не більше пʼятнадцяти хвилин, а потім йду до неї. Стукаю до кімнати і кажу:

— Мені сказали, ти вже зібрана… 

Двері прочиняються, і Ді виходить на зустріч. Осліплений. Ось що  я можу сказати про себе в цю мить. Вона прекрасна. Завжди була красунею, але день приготування до вечірки не минув дарма. Напевно, заїхала в салон, або викликала когось на дім, адже зараз Ді просто бездоганна. І макіяж, і зачіска, і сукня срібного кольору, що мʼякими хвилями обтікає її фігуру. Хочеться зірвати тонку тканину і нарешті дістатись до теплого тіла під нею. Заритись носом в м'яке волосся, і цілувати її кругом. Але я лише усміхаюсь і простягаю їй руку. 

Я розумію, що ця вечірка насправді мені потрібна. Треба показати, що я не заліг на дно. Не злякався обшуків. Не зламався. Треба, щоб бачили — У Аріона все під контролем. 

— Прекрасно виглядаєш, — торкаюсь її долоні і переплітаю пальці. — Навіть думаю, може, ну її, цю вечірку, якою б важливою вона не була. 

— Не квапся, — Діана усміхається. — Все тільки попереду. 

— Добре, Ді, ходімо, покажемось, а потім втечемо… 

— Ти завжди так казав, а потім зʼявлялись якісь товстосуми зі своїми важливими бізнес-розмовами. І ти тікав до них від мене, — дорікає вона. 

— Дурень я був, — я підмргую їй. — Ходімо, чим швидше прийдемо, тим швидше повернемось…